В наші часи, коли потрібно описати щось непорушне та вічне, вдаються до фразеологізму «витесаний з каменю». В цьому є свій сенс. Наприклад, стародавні знахідки древнього письма на глиняних дощечках та камені подекуди збереглися краще за більш «молоді», в історичній хронології, паперові документи.

За іронією долі наші пращури вдавались до такого непростого процесу не з практичних трактувань, а через відсутність або брак паперу. Що ж потрапляло на перші носії писемності? Палкі зізнання, норми законності, підступні змови чи релігійні тексти? Ніщо з вищеперерахованого, тому що месопотамці (а перші глиняні таблички з надписами походять саме з Месопотамії) вирішили занотовувати речі доволі буденні та приземленні: розподіл ресурсів, господарчий облік, торгівельні примітки й таке інше. Тобто те, що складно запам’ятати, але потрібно весь час тримати під контролем.

А що до тих самих законів, то вони, як і найкращі взірці літератури, священні писання, медичні та астрологічні трактати заслуговували на більш міцні носії. Таким носієм став камінь, який навіть приходилось імпортувати з сусідніх держав. Так, багато всього важливого хотіли закарбувати на камені древні правителі, філософи та вчені. Хоча до винайдення паперу залишалось не так багато часу, кам'яне літерування не тільки не зникло, воно розвивалося впродовж усієї історії, від стародавніх цивілізацій до розквіту мистецтва епохи Відродження та навіть наших часів. Зростала майстерність різьбярів, а разом з нею велич текстів і амбіції авторів кам’яних послань. Наприклад у Китаї кам'яні різьблення використовувалися для демонстрації влади й слави. Імператори та військові генерали занотовували в такий спосіб свої перемоги; релігійні лідери викарбовували свої вірування; поети залишали у вічності свої рими. Ці застиглі у часі нотатки досі прикрашають тамтешні скелі.

Наші сучасники віддають перевагу «стінам» віртуальним, щодня публікуючи в стрічках соцмереж послання світу. Не те щоб людство втратило бажання залишити по собі щось вічне та нетлінне. Змінилось саме поле обміну інформацією, зробивши стрімкий стрибок в бік високих швидкостей та великих можливостей при мінімумі вкладень. Хоча іноді й замислюєшся, а чи не врятує людство обмеження на кількість слів чи швидкість генерації інформації, як колись брак паперу та копіткість процесу природним чином відсікали все пусте й надмірне.

Ми в Орінго з повагою ставимося до сили слова, адже знаємо, що навіть віртуальним його образом можна як скривдити, так і підтримати того, хто натрапить на наш допис в соцмережі чи на есе у стрічці новин сайту. І тим паче ретельно обираємо слова, які наважуємося зберегти для вас у часі на срібних сторінках.

Якісь з наших промовистих прикрас тішать Орінговців вже довгі роки, інші ж тільки нещодавно доєднались до срібного відлуння. Сьогодні ми поділились з вами їхнім чистим звучанням ще й через візуальні образи. До речі, на цих колажах серед прикрас-оповідачів приховалась одна зайва. Вгадаєте, яка саме і чому? 

Наталія Орінго