Рибкою у плетінні, у срібному павутинні, б'ється-тріпоче серце, грає тендітне скерцо.
Ей, нумо в живе віконце, що сяє примруженим сонцем, — дивіться, ростіть це диво.
Не знищити, не зламати, не зурочити нас, не здолати. І щастя — близьке, важливе!
Енергією любові наповнені наші долі, оговтались від неволі, і вільним великим серцем
Сягнули небес у мріях — щоб натхненням плекати надії, щоб літати, немов у снах. 
А в човнику рук прийдешнє вогником мерехтить, середешне... Вже вийшов чекання строк.
Нові в небокраї зорі, серпанки пливуть прозорі, оновлення згубить страх.
Світ вже відчиняє браму світанків небесного храму — мерщій, зробіть перший крок!

Надихнула мене на вірш ця коштовна прикраса: сяючий камінь у срібному мереживі з промовистою назвою, яка спонукає шукати філософський зміст у нашому теперішньому та майбутньому... (А чудове фото я взяла зі сторінки прикраси Ренесанс).