Я цього тижня відповідаю не лише за суто архітектурний напрямок та за любов до рідних місць. Є ще й інші стіни, не менш важливі... Це стіни, що тримають наш дах, допомагають не розсипатися ментально та позначають наші внутрішні кордони.

І з цими стінами під час війни навіть складніше, ніж із цегляними чи бетонними. На стінах наших будинків наслідки "прильотів" видно відразу, а ось ментальні стіни руйнуються поступово. Те, що для звичайної людини неприродньо жити у війні, особисто у мене не викликає жодних сумнівів.  Усі люди, хоч залізобетонні, хоч гутаперчеві, потребують перерв на міцний сон і на процес ментального балансування. Але ж у прифронтовому Харкові такої можливості немає від початку війни.

То як же бути, щоб зустріти нашу перемогу в ясному розумі, з цілими стінами та міцним дахом?  

Мабуть, у кожного є якісь свої таємні рецепти. Напишу лише про деякі свої, ті, що за півроку вже пройшли багатоступеневе тестування. 

1. Треба було зізнатися собі, що більше нічого не буде таким, як раніше. Зовсім нічого.

Мені пощастило (як не дико це звучить), що я відразу сприйняла війну як повний і безповоротний кінець мого попереднього світу. Тому тепер кожен день боротьби з агресором, кожна велика та маленька перемога, проживаються нібито із чистого аркуша. Немає жодного шаблону дня, іду наосліп, але маю величезне бажання побачити народження нового світу після війни, маю цікавість, ось вони й прив'язують дах до стін невидимими ниточками.

2. Не обманююся періодичними затишшям: до кінця війни будь-який період тиші – ілюзія. 

Коли тихо вдень, треба швидко вирішувати усі справи за межами будинків. Коли увечері тихо, не чекаю, коли стане гучно, а швидко лягаю спати. Спочатку мені здавалося неможливим не читати до ранку у ліжку телеграм-пабліки про виліти і прильоти, про бавовни та дурнуватих орків... Але дослідним шляхом виявила: нічого не наближає громадянських осіб до перемоги так швидко, як нормальний сон (хоча б шість-сім годин). Коли я висипаюсь, то суспільству є від мене користь, коли ні — одні ризики. 

3. Не читаю ніякі коментарі під постами з новинами. Також не читаю пости, де цитують висловлювання зазомбованих мешканців країни-агресора. 

Інформаційна гігієна виявилася основним способом для утримання ментальних стін від струсів та роз'їзду в різні боки. Той курс ненависті, який я пройшла за півроку, назавжди залишив у душі шрами, які не згладить час. Але більше я не можу собі дозволити викидати в повітря мегатонни енергії просто так, вона ж не нескінченна!

Мене зараз хвилює лише те, що я можу робити з любов'ю. Хвилюють люди, яким потрібна моя допомога. Хвилює Орінго, як вразливе місце створення світла та краси. Хвилюють можливі версії майбутнього, подолання наслідків війни і освіта онука. Хвилює моя власна думка про події і думка людей, що близькі мені. Дуже важливо навчитися виходити на сонце з-під брудних фонтанів ненависті. 

4. Знаходжу можливість балувати себе приємними дрібницями та дарувати подарунки. Знаходжу нові приводи для маленьких радощів. 

Виявилося, що можна пити нормальну каву і зараз. Можна замовити в Європі улюблені парфуми та крем для рук. І все це не набагато дорожче, ніж до війни, але терапевтичний ефект від усього якісного та радісного вражаючий.
А ще можна замовляти гарні та цікаві книги, і навіть їх читати! До речі, буду з вами на цьому тижні ділитися у Таємній кімнаті деякими своїми придбаннями. 

5. Тримаю себе на світлому боці свідомості, навіть якщо для цього треба розмовляти з собою перед дзеркалом. 

Це дуже важлива місія — тримати себе у стані уважної та активної доброзичливості увесь час. Я фізично відчуваю, як впливаю у цьому стані на оточення, як краще відбувається спілкування, нормалізується трафік і розтискаються у людей зуби та кулаки.

А коли енергія вільно пересувається між своїми, то відчувають підтримку захисники, працює економіка, розквітає в потрібних локаціях бавовна і усі наші люди, розкидані по світу, чують зв'язок з рідною країною.  Чим більше буде людей у стані активної доброзичливості — тим швидше відбудеться наша неминуча перемога у війні. 

Це геть не повний перелік, звісно, ще є точно пунктів десять, але хочу послухати й вас, любі друзі. Як ви зараз тримаєте свій дах на стінах? Буду з нетерпінням чекати ваші рецепти. 

Олена Маслова