Коли ви востаннє писали листа? Не банальний вже нині е-мейл, не повідомлення у соцмережі, не грізну петицію в інстанцію… А власноруч каліграфічно чи косо-криво – як вдасться. Вивіряючи кожне слово, бо ж його не зітреш легким натиском на клавішу… На чистому білому аркуші, або ж у клітинку чи в лінійку…  Замислилися? Мабуть, давно, бо ж ми дорослі, ми прагматичні і цінуємо свій час.
А от діти якраз зараз, в очікуванні Святого Миколая і Діда Мороза старанно виводять чудернацькими каракулями свої найзаповітніші бажання. Он білявеньке хлопчатко пише на листочку в клітинку: «1. Лего. 2. Книжку про сніговика. 3. Мир в Україні»… А ось дівчинка аж язичок закусила старанно виводить: «1. Щоб тато повернувся з війни. 2. Велику ляльку. 3. Сережки із блискучими камінцями». А потім листи акуратно вкладаються у конвертики і виложуються на підвіконня – аби і Миколай, і Мороз одразу побачили й забрали. Ой, хоч би забрали, бо як не заберуть, то ж і подарунків не буде. А тому в такі листи вкладено стільки емоцій, стільки любові, стільки бажання і таємничості, що вони насправді стають чарівними.
Ось так маленька орінго-прикраса -  конвертик із «Листом з любов’ю»  і картина Ніно Чакветадзе нагадує мені про те, що чудо існує і листи, надиктовані серцем, треба писати на білих аркушах і власним почерком…