На час панування в культурному просторі України стилю бароко припадають роки життя видатного гетьмана Івана Мазепи. Завдяки його активній меценатській діяльності та політиці, направленій на розбудову української держави, ми зараз маємо чимало культурних пам’ятників тієї доби. Серед них срібні царські врата в Борисоглібському соборі Чернігова – найдавніші і єдині автентичні.

Цей витвір мистецтва завжди викликає здивування та захоплення, тож не дивно, що врата часто покидають місце свого постійного перебування і подорожують музеями не тільки в Україні, а й за її межами. Сухі цифри не здатні передати обсягу тонкої роботи по металу, польоту художньої думки, але хоча б дають уявлення про вагомість цього шедевра — врата мають розмір 2,66х1,21 м та вагу 56кг, якщо рахувати разом із металевим каркасом, вага чистого сібла — 20 кг. Товщина елементів усього 1-2 мм, але враження, наче дивишся на міцний, фундаментальний виріб. Виготовлені врата в 1702 році зі срібла (деякі елементи вкриті шаром золота), в стилістиці українського бароко. Замовлення Мазепи на коштовний дарунок для собору виконали німецькі майстри у місті Аугсбург. Лише в 1985 році, коли на вратах було знайдено клеймо з літерами PID та стилізоване зображення шишки з короною внизу, був зроблений висновок, що це робота майстра-ювеліра Філіпа Якоба Дрентветта, а шишка є гербом Аугсбурга.

Окрім німецького герба внизу врат приховано й герб Мазепи з монограмою, під срібною накладкою. Завдяки їй цю реліквію оминула доля бути знищеною московською владою.
В притаманному бароко рослинному візерунку можна розгледіти традиційний для царських врат церковний сюжет. Чотири євангелісти – Марк, Матвій, Лука й Іоанн. Між ними розміщені зображення Бориса і Гліба – перших давньоруських святих, на честь яких і освячено кафедральний собор. У верхній частині – сюжет "Благовіщення". Внизу – біблійний персонаж Єссей та його син – цар Давид. Також серед срібного мережива можна знайти зображення 10 біблійних царів та родове дерево Ісуса Христа.

Врата – це основні двері, що ведуть із храму в церковний вівтар. Сам вівтар не зберігся – згорів під час Другої світової війни, коли бомба потрапила в Борисоглібський собор. Врата ж під час війни евакуювали в російський Оренбург. На щастя, потім їх повернули до Чернігова.

Срібні царські ворота в Україні в ті часи не були рідкістю. Подібними був прикрашений Успенський собор Києво-Печерської лаври. Срібні врата у XVIII ст. мали також Софія Київська, Покровська церква на Запорозькій Січі, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві. Утім, всі вони з’явилися пізніше за чернігівські, й у первозданному вигляді до сьогодні жодні не збереглися.

За легендою, ці срібні врата відлиті з металу срібного ідола, розкопаного в Чернігові. Та скоріш за все врата, як і інші подарунки Івана Мазепи, замовлялись за кошти гетьмана. Мазепу називають чи не найбагатшим українцем в історії, існує версія, що він мав власну срібну копальню. Правда це чи ні, а коштом власних накопичень український гетьман побудував 26 соборів, церков, в тому числі й за межами України.

На будівництво кам’яного муру і чотирьох башт навколо Києво-Печерської лаври Мазепа виділив біля мільйона золотих, на позолочення бані Печерської церкви — 20500 дукатів. На гроші українського гетьмана будувалися та реконструювалися храми в Молдові, Польщі, Сирії. Палестині, Єгипті, Білорусії та на московії.

Цьому існує цілком логічне пояснення — церкви в кінці 17 початку 18 століття в Україні виконували важливі соціальні функції. Система закладів медицини та освіти, книгодрукарство, ремісничі майстерні, благодійність — дуже багато було пов'язано із церквами. Тому, займаючись відбудовою та реконструкцією храмів, оздоблюючи їх сяйвом срібла та золота, Мазепа виконував роль дбайливого правителя, що опікується потребами свого народу.

Наталія Орінго