Вважається, що в пустелі не може вирости нічого путнього. Звісно, це не найкраще місце для городини чи садовини: засушливий клімат, відкритість сонцю й вітрам знищують тендітні рослини, залишаючи шанси на виживання лише найстійкішим сукулентам, перекотиполе тощо. Та це зовсім не означає, що в рослинному покрові пустельного ґрунту не можна знайти справжній скарб.

Для бразильців таким скарбом є Capim dourado або «золота трава». Вона росте в тій частині савани, де земля найбільш волога, і з одного боку захищені галерейним лісом, що височіє уздовж річки. Невиразні пустельні квіти більшу частину часу ростуть низько до землі й майже непомітні серед пагонів сусідніх рослин, вони набираються тепла сонця та насичуються невеликою кількістю поживних речовин, що містяться в ґрунті, до середини вересня. Тільки після цього Capim dourado може дати життєспроможне насіння, тому турбувати природні зони її проростання до цього часу заборонено. Це правило ревно охороняється, бо виростити рослинку будь-де інде з цього насіння не вийде та й зиску з неї буде небагато. Адже саме склад ґрунту робить Capim dourado золотою. Завдяки багатій на алюміній землі стебло квітки після висихання на сонці набуває яскравого металевого блиску. З липня й до періоду збору врожаю стеблинки завдовжки приблизно 60 см утворюють казкове видовище.

Хоча це «золота трава» росте в природному середовищі, це не означає, що за нею не потрібен догляд. Збирачі Capim dourado тримають скупчений трав’яний покрив завжди відкритим, щоб сонячне світло могло досягати розетки з квітами. Важливо також дотримуватись офіційної дати збору врожаю — 20 вересня. Намагаючись зрізати стебло раніше, необережний мисливець за «золотом» скоріш за все вирве рослинку з корінням.

Пропустити початок полювання на травичку неможливо, бо цей день бразильці святкують з розмахом: три дні пригощаються смаколиками, танцюють, спілкуються та влаштовують майстер-класи, на яких талановиті майстри демонструють свої плетені вироби. Це можуть бути вироби для кухні, капелюхи, сумочки, вази для фруктів, інтер’єрні дрібнички та аксесуари для гаджетів і, звісно, прикраси. Будь-які речі, які подарують власнику відчуття казки та свята.

Місцеві красуні доводять, що вдягти жінку у «золото» може будь-який бразилієць, якщо не боїться праці

Вартість прикрас залежно від складності виконання у вуличних торговців складає в середньому до 50 евро. Бренди можуть оцінити свою роботу до 100 євро.

Для країни, яка й так не обділена сонячним теплом, сяйво «золотої трави» стало вже частиною культури. Ткацька майстерність тут передається з покоління в покоління, як і знання того, що на скарб можна перетворити будь-що. Варто тільки додати краплю терпіння й зусиль.

Наталія Орінго