Помістя заможної родини початку  20 століття нескладно уявити. Чимало з них збереглись мало не в первісному вигляді, з широкими дерев’яними сходами та важкими, вишуканими меблями всередині. Щодо затишку, то в кожній країні були свої уявлення про обов’язкові елементи декору.

Англійці на хвилі популярності Руху мистецтв та ремесел віддавали перевагу дизайнерським шпалерам з витонченими малюнками, французи переживали бум на все орієнтальне й екзотичне — ширми, килими, балдахіни.  Чарівною атмосферою в американському особняку зокрема опікувалися вишукані вітражні світильники, які виготовлялись в майстернях Тіффані.

Вони й сьогодні найчастіше за інші витвори ототожнюються з рухами естетики та модерну в американському мистецтві, та чи дійсно всі лаври з виробництва цих світильників належать тільки родині Тіффані?

Якщо ознайомитись з супровідними документами до творів, які компанія надавала для участі в найвідоміших світових виставках, то можна побачити чимало імен художників та дизайнерів, як  Вілл Х. Лоу, Лідія Еммет, Фредерік Вілсон, Джозеф Лаубер, Едвард П. Сперрі, Агнес Ферчайлд Нортроп, Аліса Кармен Гуві та Клара Дрісколл.  Річ у тім, що Tiffany Studios не були створені за принципом гільдії, де кожен художник мав визнання.  Вони були розроблені радше в історичних традиціях студій, що презентували роботи під іменем одного відомого митця. Цим митцем був власник, син ювеліра Чарльза Льюїса Тіффані, Луїс Комфорт Тіффані.

Він почав експериментувати з вітражами в середині 1870-х років і завдяки своїм винятковим лідерським здібностям, таланту та підтримці свого батька заснував власний скляний завод, створивши Favrile Glass. Вітражні світильники та декоративні предмети з видувного скла втілювали американську форму модерну — стиль індустріальної епохи в декоративному мистецтві. Це також була данина часу, життєствердна відповідь на елегійний настрій американської культури після Громадянської війни.

Внесок Луїса у справи Tiffany Studios не підлягає сумніву — він був людиною з тонким баченням краси й не втомлювався підказувати ідеї художникам у своїх майстернях. В архівах компанії збереглось чимало замальовок та світлин, які Луїс робив на початку кар’єри під час чисельних подорожей. Він використовував їх як творче завдання, нариси майбутніх дизайнів, тим самим формуючи неповторний стиль Тіффані. До того ж саме студія Тіффані здійснила інновацію у виробництві опалесцентного скла, що мало нерівномірне забарвлення і вдало імітувало художні  мазки пензлів, утворюючи плавні градієнти з кольору. І саме Тіффані викупили патент на метод виробництва мідної фольги, якою огортались окремі скалки перед паянням.

І хоча рекламні компанії студії наголошували, що Луїс Комфорт дотичний до виготовлення чи не кожного предмету інтер’єру,  насправді ж він не завжди навіть розробляв їхній дизайн. Так, на початку 2000-х років було знайдено листи однієї з художниць Tiffany Studios, Клари Дрісколл.

Вона активно листувалась з сестрами та матір’ю, описуючи свій творчий шлях під керівництвом Тіффані. У листах Дрісколл регулярно називає себе дизайнером деяких ламп компанії, зокрема моделей Wisteria, Butterfly, Fern, Poppy та Dragonfly. У листі від 29 червня 1898 року вона описувала художній процес створення знаменитої лампи Butterfly, а  саме як виготовляла  «модель з паперу та льону, щоб містер Тіффані міг точно побачити, в чому полягала ідея». Коли Клара вперше переповіла Луїсу Тіффані ідею поєднання золотавих метеликів й блідо-блакитного неба, розрідженого напівпрозорими хмаринками, він одразу спробував намалювати схему на папері, але так захопився химерними лініями, що ескіз, здавалось, було нереально втілити. Після чого Тіффані попросив Клару саму розробити схему лампи. 

Потім вона повторювала це знову і знову вже з іншими дизайнами. Стихії природи — мляві квіти й верткі комахи, жваві риби й рухлива вода — були улюбленими мотивами Дрісколл. В студії Тіффані Дрісколл обіймала посаду головного дизайнера жіночого відділу різання скла, під її керівництвом 35 молодих дівчат вирізали, сортували та відбирали кольорові скалки для вітражних конструкцій. До 1902 року вона заробляла 35 доларів на тиждень, або 1820 доларів на рік (близько 63 000 доларів сьогодні).

Лише двічі вона полишала улюблену роботу — коли виходила заміж. В ті часи замужня жінка мала звільнитись, щоб присвятити себе родині й дому. Та Кларі не надто щастило з сімейним життям: перший чоловік  помер, другий зник при дивних обставинах, тож вона раз у раз поверталася до своїх «дівчат Тіффані» і улюблених світильників.

Наталія Орінго