Моя історія про один з весняних ранків у селі...
Моє маленьке село... Тут немає шумної метушні міста і гулу машин, тут не чути гучного натовпу людей, які поспішають у своїх справах. В селі панує атмосфера спокою і тиші... Принаймні зараз, поки не почалася підготовка до саджання картоплі, цибулі, сіяння моркви і буряків, капусти та огірків, помідорів та перцю, а також кукурудзи і зернових. Тут ранок не завжди починається з кави, а часто-густо з вигону худоби та приготування сніданку саме для домашніх тварин. Кролі з нетерпінням вже скачуть по клітках і чекають запашного сіна і соковитих буряків, кури чекають нагоди поскоріше побігти пастися свіжою щойно проростаючою травою, а собака від ранку лежить під дверима і чекає, щоб його погладили та нагодували чимось смачним. Але сьогодні не про це...
Ранок... Все село ще спить. З вікна, яке виходить у фруктовий сад долинають співи провісників весни - прилетіли шпаки! Шпаки оселилися на нашій старенькій яблуні близько 15 років назад, відтоді вони щороку восени відлітають кудись в теплі краї і повертаються ранньою весною, висиджують потомство і знову відлітають своєю сім'єю. Ви коли-небудь чули як співають шпаки? Ні? Вони (він та вона) сидять на найвищій гілці та весело вицвірінькують мелодію, яка лине в повітрі і осідає в самому серці. В такі ранки вставати зовсім не важко, навпаки, хочеться скоріше вийти на вулицю, погладити песика і насолодитися прохолодним ранковим повітрям п'янкої весни, заслухатися від співу шпаків і з ентузіазмом почати ранкову рутину.
Весною в нас в селі все просинається - з-під чорної землі визирають поглянути на світ перші весняні квіти, набухають бруньки на деревах, бажаючи от-от розпуститися і привабити до себе бджіл та метеликів. Вийдеш в сад - краса! Усе оживає на очах, кожного дня бачиш стрімкі зміни в розквіті дерев та квітів.
Поряд біля села тече завжди прохолодна річка, а з всіх сторін село оточене лісом - там вже хочуть озеленитися дуби і граби, берези та ліщина, а ялинки та сосни стоять собі в своїх зелених вбраннях і теж чекають тепла, щоб порадувати лісових мешканців ароматними шишками.
Весна вже причаїлася скрізь - у траві з'явилися маргаритки і хочуть проростати свіжі кульбаби, весна просинається в корі дерев, у бруньках, навіть в сірому грунті.

По дорозі до лісу на узбіччі ростуть кущі верби. На них уже повискакували котики одягнуті у пухнасті кожушки. Це ранні провісники весни, вони з'являються ще наприкінці зими.

М'якенькі, ніжні, сіренькі вони ваблять всіх прохожих своєю простотою і красою. Люблю котики на весні, вони такі ніжні, мов дитячі обійми і роблять вербу молодшою, атмосферу одухотвореннішою. І, хоч їм бракує шалу пахощів, проте вони пробуджують віру в споконвічний розквіт природи. Котики на вербах позирають на світ спокійним і добродушним зором розквітлих смугастиків і причаровують всіх перехожих біля себе... Люблю цих милих малих пухнастиків, люблю весну, люблю своє село
.


Весна причаїлася всюди...