Історії про суди і процеси рідко бувають простими і легкими, як, власне, і самі суди і процеси. І не можна не згадати найвідомішу, найзаплутанішу і найстрашнішу історію такого роду, яка так і називається - «Процес».

Автор «Процесу» - Франц Кафка, усім відомий як майстер усілякого жаху й абсурду. З його творами раз у раз люблять порівнювати навколишню дійсність. І, між іншим, необґрунтовано: по-перше, навколишня дійсність далеко не така гарна і літературна. По-друге, більша частина оповідань і повістей Кафки зовсім не похмура і моторошна, а, скоріше, сюрреалістична, замислена, місцями навіть смішна, а подекуди і зовсім йде в магічний реалізм, якого в ті часи начебто ще не винайшли. Репутацію майстра абсурдних жахів Кафці створив саме «Процес». І не без причини.

Ілюстрація з графічного роману 2009 року «Процес» за мотивами роману Кафки

Навіть якщо ви і не читали «Процес», то сюжет у загальних рисах напевно знаєте. Йозеф К., банківський клерк тридцяти років (вельми нагадує самого Кафку) якраз у день свого тридцятиріччя дізнається, що заарештований. Він може пересуватися містом і навіть ходити на роботу, але зобов'язаний готуватися до швидкого судового засідання у своїй справі. Що це за справа, і в чому його звинувачують, Йозеф К. не має ні найменшого поняття. Він намагається з'ясувати, що відбувається, що являє собою суд, як себе захистити; звертається до різних людей, від яких отримує уривчасту, хаотичну інформацію; ніхто не пояснює Йозефу, ні в чому його провина, ні хто його звинувачує, але натякають, або навіть прямо заявляють, що суд дедалі ближче, і що його, Йозефа, справи дуже кепські...

Сам суд, або навіть його прямі представники в романі не з'являються; ані головний герой, ані читач так і не дізнаються, хто і за що судив Йозефа К.

Атмосфера нерозуміння і розгубленості, тотальний абсурд і водночас гнітюча невблаганність таємничого суду створюють картину, добре знайому тим, кому не пощастило жити в тоталітарному суспільстві. Однак Кафка писав свій роман у 1914-15 роках, а помер у 1924, не встигнувши застати ні радянський терор, ні нацистську окупацію, ні Голокост (на відміну від трьох своїх сестер, які, на жаль, застали - і не пережили). І все ж атмосфера навіть не відвертого жаху, а саме абсурду, нерозуміння, розгубленості та втоми передана в романі з такою моторошною точністю, що мимоволі замислюєшся: а що, якщо Кафка випадково зазирнув у недалеке майбутнє, записав враження, а потім вирішив, що до такого майбутнього краще зовсім не доживати?

Малюнки Кафки; сам він називав їх «дуже особистим малюнком-письмом, сенс якого я сам не можу осягнути...»

Як же Кафці вдалося з такою точністю відтворити атмосферу і ситуацію, яких він жодного разу не бачив? Літературознавці сперечаються про це досі. Що ясно абсолютно точно - історія, розказана в «Процесі», була для Кафки дуже особистою. Не просто так головний герой так схожий на автора - і віком (30 років), і місцем роботи (банківська канцелярія), і навіть першою літерою прізвища.

По-перше, Кафка був за освітою юристом. Юридичні питання, парадокси і колізії захоплювали і лякали його одночасно. Але як би там не було, розбирався Кафка в них відмінно.

По-друге, у своїй творчості - не тільки в «Процесі» - він надихався притчами і легендами євреїв-хасидів. Навряд чи він міг назвати себе віруючим іудеєм, тим паче ортодоксом-хасидом; з єврейською частиною себе в Кафки загалом були непрості стосунки - точно такі самі стосунки любові-боязні, як і з юриспруденцією. Проте, притчі про суди і божественну відплату були йому добре відомі.

У цій величній будівлі Кафка працював більшу частину життя (у схожих будівлях у його оповіданнях і романах розміщувалися суди, зали засідань та інші неприємні речі)

А по-третє, писати «Процес» Кафка почав одразу ж після драматичного розставання зі своєю нареченою Феліцею Бауер. У них були довгі стосунки, які 1913 року, здавалося б, логічно завершилися заручинами. Однак 1914 року з'явилися підозри, що Кафка завів роман на стороні: романтична історія закінчилася сваркою, ганебним «судом» у присутності обох родин і, врешті-решт, розривом заручин. Це справило на Кафку, м'яко кажучи, гнітюче враження; вважається, що саме цей епізод підштовхнув його до створення роману.

А далі сам сюжет змусив замислитися над більш загальними та складними речами: що взагалі таке провина, покарання, справедливість, і як почувається звичайна, середня людина, якій не пощастило потрапити всередину цих філософських питань. А заодно - чи не існують вчинок, провина і покарання незалежно один від одного? Чи не помиляються люди, пов'язуючи ці поняття разом? Зрештою, розмовляючи німецькою серед чехів, будучи євреєм серед неєвреїв, атеїстом серед католиків та іудеїв, Кафка чудово розумів, що це таке - відчувати провину фоном, щодня, незрозуміло за що.

Кафка і Феліце Бауер, 1917 рік; після розставання вони знову зійшлися, потім знову розійшлися, але через більш драматичну причину - 1917 року Кафка захворів на туберкульоз і не захотів бути тягарем для Феліце

Мабуть, найстрашніше в «Процесі» - саме відчуття незрозумілості. Коли сенс того, що відбувається навколо, шинкується як квашена капуста, нерозумно чіплятися за нормальне життя. Можна намагатися його зображати певний час, як Грегор Замза в «Перетворенні», щоправда, шість лап і хітинові крила будуть сильно заважати. Можна втомитися, плюнути і змиритися, як Йозеф К. (щоправда, йому не допомогло, тож особисто ми не радили б так робити). Можна забути на якийсь час поняття нормальності і спробувати діяти виходячи з наявних ненормальних обставин.

Справедливості заради, в деяких оповіданнях Кафки герої так і роблять. І такі оповідання за атмосферою найменш «кафкіанські». Напевно, це неспроста. Варто подумати над цим, чи не так?

Женя Орінго