Торт – річ оманлива: під шаром крему та мастики можна приховати будь-яку начинку. Звабишся апетитним декором, надкусиш кусочок і розумієш, що внутрішнє не відповідає зовнішньому. Щоб не потрапляти в такі халепи, поцікавтесь, як тортика звати. Так, адже назви багатьох десертів стали популярними, канонічними й навіть легендарними!

Отже, топ-лист видатних тортів сучасності.

«Захер» — насичений шоколадний десерт, визнаний у всьому світі як гастрономічний символ Австрії, складається з двох шарів бісквітного шоколадного торта з шаром абрикосового джему всередині, повністю вкритих темною шоколадною глазур’ю. Як і багато чудових речей, торт Захер з’явився випадково. Одного дня 1832 року канцлер Австрійської імперії Клеменс Метерніх чекав до обіду іменитих гостей. Щоб їх потішити та здивувати, він доручив кухарю приготувати особливий десерт. На біду, кухар на роботу не вийшов і рятувати ситуацію довірили 16-річному юнакові, на ім'я Франц Захер. Захер полюбляв шоколад, тож над вибором основного інгредієнта для торта довго не роздумував. Все вийшло пречудово, але більше цей тортик не випікали.

Лише у 1848, коли Франц повернувся до Відня, він відкрив власну крамничку делікатесів, серед яких був і той самий шоколадний торт. Та автором кінцевого рецепта став його син, Едуард Захер. Сьогодні оригінальним тортиком можна поласувати у мережі готелів Sacher. По всьому світі в цих готелях виробляється понад 270 000 тортів «Захер» на рік.

Родину наступного десерту, «Павлової», так остаточно й не визначили. Зараз за право бути кулінарними першопроходцями борються Австралія та Нова Зеландія. Адже легеньке, немов пір’їнка, безе з вершками та фруктами варте того, аби за нього позмагатися. За однією версією, шеф-кухар готелю «Веллінгтон» в Новій Зеландії зробив цей десерт у 1926 році та присвятив російській балерині Павловій, що якраз перебувала там на гастролях.  Однак в Австралії впевнені, що рецепт десерту вперше винайшов кухар готелю «Esplanade»  Берт Саші. Ніби-то він приготував десерт для банкету і представляючи нове блюдо гостям вигукнув: «Такий же повітряний, як Павлова».

Однак дослідники від кулінарії вважають, що походження десерту можна простежити в Німеччині, Америці та Великій Британії. Є близько 150 доказів, які доводять, що варіанти десерту «Павлова» були записані задовго до 1926 року. У 18 столітті на аристократичних кухнях у німецькомовних країнах можна було знайти десерт, що складався з безе, вершків та фруктів.

Один із перших рецептів, схожих на «Павлову», відомий під назвою «Іспанський вітряний торт», його дуже любили австрійські Габсбурги 18 століття. А до Австралії й Нової Зеландії цей десерт скоріш за все потрапив з коробками кукурудзяного крохмалю з Америки. Як і зараз, тоді часто друкували рецепти на пакуванні продуктів.  Хоча, варто віддати належне південним кулінарам, саме австралійці та новозеландці поширили світом назву десерту.

Найпопулярніший десерт Америки, що не пасе задніх і в інших куточках світу, звісно, торт «Червоний оксамит». Має довжелезну історію, за час якої кількість прихильників торта тільки збільшувалась.  Оксамитом його назвали за ніжну текстуру, якої набуває тісто при додаванні в нього какао. Та за часів винайдення «Червоного оксамиту», користувались не темним какао-порошком, а сирим. Він був насичений антоціаном, пігментом, який забарвлює у синій, фіолетовий або червоний колір залежно від рівня рН тої середи, куди потрапляє. Отже, коли сире какао використовується в тісті разом із кислим інгредієнтом, таким як пахта, пиріг набуває бордового відтінку.

За часів Великої депресії, а потім Другої світової, на тлі економічної кризи, рецепт дещо змінили. Щоб зробити колір торта більш яскравим, піднявши продажі, кулінари почали використовувати сік буряка, а згодом і харчові барвники. Так з’явився «Червоний оксамит» у тому виді, який ми з вами знаємо сьогодні.

Популярний німецький тортик «Чорний ліс» або «Шварцвальд» справляє враження містично-казкового десерту. Та й поєднання чорного, білого та червоного кольорів дійсно виглядає ефектно. Кажуть, що цей кольорове рішення повторює традиційне жіноче вбрання у Шварцвальді. Це чорна сукня, біла сорочка та капелюшки з червоними помпонами.

Авторство приписують кондитеру, на ім'я Йозеф Келлер, який стверджує, що винайшов рецепт «Чорного лісу» у 1915 році. Спочатку до нього входив вишневий шнапс, але чим далі по світу крокував торт, тим рідше хазяйки додавали цей автентичний німецький інгредієнт. Тож не дивно що в багатьох рецептах він сьогодні відсутній.

Україна ж відома своїм фірмовим «Київським тортом». Хоча рецепт точно не належить до категорії здорового харчування, та все ж є щось неповторне у цій комбінації хрустких коржів, горішків та масляного крему.  По секрету – саме верхній шар торта мій улюблений. Як і у випадку з іншими десертами, точний рецепт оригінального «Київського торта» з часами змінювався і зберігається в секреті.  Наприклад, в середині минулого століття, до його складу входили  горішки кеш’ю, які нам поставляла Індія. Тож, якщо не вдається методом проб та помилок повторити оригінальний торт, можна спробувати змінити арахіс та фундук на кеш’ю і тішити себе думкою, що отриманий тортик навіть ближче до оригінального ніж ті, що продаються в крамничках.

А який тортик ваш улюблений? 

Наталія Орінго