Інтерес до свого походження, який проявлявся у схематичному веденні історії роду, — давнє явище. Діаграми родоводів на початку не називали родовідними деревами, та й самі малюнки були мало подібні до зображення дерев. Лише у 1360 році, у творі Боккаччо «Genealogia Deorum Gentilium» зустрічаються чисельні ілюстрації заплутаних родинних зв'язків класичних пантеонів Стародавньої Греції та Риму, що нагадують рослинні мотиви.
Та генеалогічні дерева або подібні за структурою схеми використовувалися для документування сімейних історій у різні часи та культури по всьому світу. Загальним для них є особливий статус людини, яка досліджувала історію своєї родини. Це були передусім представники релігійного культу та панівних династій. І інтерес до свого походження здебільшого був зумовлений не бажанням вшанувати пам’ять пращурів, а цілком приземленим прагненням довести та зберегти право на владу. Генеалогія була невіднятною частиною династичної пропаганди: щоб продемонструвати свою легітимність, правителі повинні були демонструвати якомога благородніше походження. Без впливових родичів за плечима, привілеї яких можна було засвідчити перед підлеглими, на самозванців чекало покарання.
Тож і ефіопські династії, що беруть початок від цариці Савської, і європейські імператори і навіть жреці американських індейців — всі вони впродовж тисячоліть ревно оберігали історію своєї родини. Звісно, спосіб, в який придворні біографи занотовували події роду, мав не тільки гарантувати збереження цінної інформації, а й відповідати статусу роду. Тож для цього не жалкували ані кам’яних скрижалей, ані папірусів, ані коштовних пігментів. Хоча й вони поступалися більш цінним матеріалам — золоту та дорогоцінним каменям.
Цікавим взірцем такої роботи є дві династичні пам’ятки 18 століття. Над обома працював німецький різьбяр Крістоф Дорш. В дитинстві хлопець захоплювався малюванням, вивчав анатомію. Саме ці навички допомогли йому продовжити справу батька і навіть перевершити його. Крістоф не просто ограновував камені, він переносив на тверду поверхню складні малюнки: класичні пейзажі та портрети. Переважно працював з сердоліком та сірим халцедоном.
Саме халцедон став полотном для шістнадцяти інталій з портретами правителів Габсбургів на цьому золотому родовому дереві. Зараз цей експонат є родзинкою Віденського музею історії мистецтв. Портрети розташовані в хронологічному порядку знизу вгору та зліва направо від Рудольфа I (1218-1291) до Карла VI (1685-1740).
Тут зображена лише документально підтверджена гілка династії, хоча через гонитву за благородним походженням історія родини в певні відрізки часу набувала фантазійного забарвлення. Так, в одному випадку Габсбурги походили від троянців через низку римських родин, Юлія Цезаря та Енея, тоді як в іншому їхня лінія походження від троянців проходила через Каролінгів, Меровінгів та франків. Навіть стверджувалося, що вони були нащадками, через Осіріса та Юпітера, Хама та Ноя.
До послуг Крістофа Дорша зверталась ще одна впливова династія — Віттельсбахи. Ця південнонімецька династія правила в період між 1180 та 1918 і, здається, могла втерти носи навіть Габсбургам. Інакше як пояснити цей парад розкоші та блиска? Династичний пам'ятник дому Віттельсбахів, що зберігається у скарбниці Мюнхенської резиденції, виготовлений зі срібла, золота, емалі, дорогоцінних каменів, перламутру та черепахового панцира. Розміри вражають — 80 сантиметрів заввишки.
Цей барвистий витвір ювелірного мистецтва є свідченням політичної пропаганди баварського курфюрста Карла Альбрехта. Пам’ятку династії замовили одразу після сходження Карла на престол — саме ця конструкція повинна була легітимізувати імперський статус правителя. Керував проєктом один з впливовіших ювелірів Аугсбурга Йоганн Андреас Телотт, Крістоф Дорш зробив для нього неперевершені інталії. Всі 63 мініатюрні портрети баварських правителів та їхніх легендарних попередників, включаючи Карла Великого, були розташовані на меморіальній дошці. Сама ж конструкція у вигляді вівтаря надавала сходженню на престол атмосфери божественного провидіння.
Наталія Орінго
