Чотири роки тому Європейський парламент ухвалив резолюцію «Про важливість збереження історичної пам'яті для майбутнього Європи». За довгою назвою стояло визнання тоталітаризму загрозою і рішення протистояти йому по всій Європі. Тоді ж утворили нове свято - 25 травня, День боротьби з тоталітаризмом.

Резолюції, резолюції... На перший погляд це досить нудно, але насправді рішення Європейського парламенту 2019 року було революційним – фактично, саме тоді відбулося офіційне, публічне визнання того, що Другу Світову війну розв'язала не тільки Німеччина, а й Радянський союз. Тобто, це було оголошення СРСР не визволителем, а співучасником. Європа йшла до цього дуже довго – на жаль, як усі ми знаємо, в різних країнах ніколи не бракувало любителів порядку під соусом тоталітарного режиму. Але краще пізно, ніж ніколи - 2019 року СРСР було офіційно оголошено країною-злочинцем і розсадником тоталітаризму, а європейські країни ухвалили рішення ніколи більше подібного не допускати.

На фото: сережки "Маків цвіт 5"

Як ви здогадуєтесь, реакція спадкоємців країни-злочинця не змусила на себе чекати. Заболотяне МЗС розродилося своєю фірмовою істерикою на кшталт «ви все брешете!!!» і звинуватило Європарламент у уподібненні «країни-переможця» нацистській Німеччині. Дивно, що істеричні чиновники не додумалися заочно заарештувати Європарламент цілком, втім, реакція логічна - саме так реагують злочинці, яких спіймали на гарячому. Заснування Дня боротьби з тоталітаризмом теж не потішило наших небратів - вони побачили в цьому явну загрозу своєму звичному середовищу. Треба думати, мух День боротьби з лайном теж би не порадував. Але на щастя, обурення на болотах і погрози мало кого цікавили, і 25 травня офіційно стало пам'ятною датою.

Мабуть, не потрібно зайвий раз нагадувати, чому боротьба з тоталітаризмом важлива: тоталітаризм - це важка хвороба суспільства, що має тисячу обличь і може вразити будь-яку країну. Тоталітаризму не важливі ні ідеологія, ні економіка, ні культура, нічого - він може вирости на будь-якому ґрунті, з будь-якої, найкращої ідеї. Найнадійніший спосіб від нього врятуватися - це бути уважним, самокритичним і небайдужим. «Коли вони прийшли за мною...» - усім нам знайома ця цитата, і вона саме про це, про уважність, яка не дає заплющити очі на перші ознаки хвороби, що чатує на різні країни, про самокритику, яка не дає стати фанатиком, про небайдужість, яка не дозволить згодовувати хворобі інших людей - навіть якщо це здається оптимальним рішенням, мовляв, «наїсться та заспокоїться». Тоталітаризм не наїдається ніколи і ніколи не заспокоюється - це скринька Пандори, яку безпечніше викинути, не відкриваючи.

Пам'ятник жертвам комунізму в Празі

Але якщо вже скриню Пандори відкрито, варто зробити все, щоб знищити наслідки, що наразі і роблять наші герої. Навіщо нам боротися проти тоталітаризму? Хоча б тому, що жити без нього – нормально, бути вільним - природно. Не всі це зрозуміють, часом цілі країни не розуміють, але з них точно не слід брати приклад - тож можна сказати, що сьогоднішне свято акутальне для усієї України.

Ольга Орінго