Я, як і більшість з вас, стикаюся з візуальними мистецтвами скільки себе пам’ятаю. Альбоми з репродукціями, важезна глянцева енциклопедія моди (і незліченні каталоги ще з 50-х), музеї з самого того віку, в якому можна сфокусувати увагу на більш ніж 15 хвилин… І уся моя надивленість разом з гуманітарною освітою привели мене до висновку: мистецтво ніколи не є питанням смаку. Мистецтво завжди є питанням готовності.

Звісно, у п’ять років мені подобалися «Пані у блакитному» Гейнсборо і Благовіщенський собор — і жодного захоплення Держпромом. У п’ятнадцять до мене раптом дійшло, в чому геніальність «Чорного квадрата» Малевича. У двадцять п’ять перформанси Абрамович перестали здаватися дурнею. У тридцять я почала захоплюватися харківською школою фотографії — а це не так-то просто, насправді. До будь-якого мистецства треба бути готовим, не лише до візуального, але до візуального насамперед. Музику можна відчути (направду, вібрацію та хвилі), книгою можна насолодитися попри сюжет… Візуал має буквально один шанс справити перше враження…

UMCA та «Український дім» представляють у Києві «Кола Сільваші». Сільваші — це не назва, це прізвище. Прізвище, яке рідко хто чув, гадаю — та я й сама дізналася про Тіберія Сільваші не так давно, а почувши про виставку, зробила типове «це ж цей, ну цей, як же ж його!». Він працює у жанрі нефігуративного живопису з шістдесятих. За радянських часів таке мистецтво вважалося, як сказав би Іван Франко (і як за ним люблю повторювати я) штукою для штуки. Себто формалістичною річчю в собі. Тож багацько робіт Сільваші перебувало в андеграунді. А от по здобутті Україною незалежності, у 1992-му, Тіберій утворив «Живописний заповідник», що об’єднував нефігуратистів цілої молодої країни. Уже за рік після цього відбулася його перша персональна виставка — у Тулузі. А за тридцять, у 2022-му він отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка, і відтоді його ім’я стало набагато знайоміше широкому загалу.

Фото: Руслан Сингаєвський / Надано UMCA для Forbes Ukraine

Основне у дослідженнях Сильваші — колір. Кажуть, що його роботи виводять спостерігача за межі простору картини, що, насправді, і є метою художника. Він прагне перетворити сприйняття живопису на досвід, який зачіпає тактильність і просторовість. Саме тому сходами «Українського дому» донизу лине яскраво-синя річка — звісно, теж образна і нерідинна. «В екзистенціальній одинокості людини в світі мистецтво залишається єдиною можливістю встановити гармонію. В такі моменти буття розкривається як істина. І мистецтво стає інструментом запису істини. А виставка — її презентацією». Складна думка, але осяжна.

Ця експозиція — перша настільки велика ретроспектива митця. Це не персональна виставка, бо разом із самим Сільваші тут є й представники його, власне, кола: дев’яносто вісім художників, від класиків до сучасників, наповнили всі п’ять поверхів будівлі. Найцікавіший для більшості — перший поверх, атріум з великим синім-синім басейном. Здається, що в нього немає дна, але це не так: агенція, яка його монтувала, запевняє, що глибина води десь три сантиметри. 

А потім вода просто… зникла. Бо мистецтво плинне. Воно не статичне, не зафіксоване. Як і життя.

Фото: Руслан Сингаєвський / Надано UMCA для Forbes Ukraine

Які мої враження? Сто сімдесят робіт переглянути я не стягла. Басейн, пара експозицій… Нефігуративне мистецтво поки що для мене дуже непевна територія, від якої я поки що втомлююся. Але… Це досвід. Величезний досвід пізнання себе. Тому що коли ти розглядаєш подібні картини, ти не маєш звідки взяти інформацію, крім себе самого. Ну, і крихітної програмки, та вона мало чим помічна. Це такий собі сеанс психотерапії. Якщо вміти ставити собі правильні питання, а особливо питання від протилежного, то отримати користь можна навіть за умови, що вам тут нічого не сподобається. Та щоб краще підготуватися, почитайте тезисно: співкураторка виставки Лідія Аполлонова розповідає про головні етапи творчості й знакові роботи Тіберія Сільваші.

Фото: cторінка Facebook Національного центру «Український дім» 

Певно, мені цікавіше на таких виставках досліджувати суто маркетологічні та рекламні речі. Як-от те, що виробник фарб Caparol, будучи партнером виставки, винайшов той самий колір Szilvashi Blue, який ви бачите повсюди на «Колах». Більше того, зразок кольору (яким і підфарбована вода в басейні, до речі) можна придбати в сувенірній книгарні-крамничці «Українського дому». А ще отримати закладку, стилізовану під дизайнерські викраски зразків. Сама ж фарба тепер входить до асортименту — вона соковита, яскрава, але не ядуча, і дуже запам’ятовується.

Що ж. Навіть від крихітного камінця можуть розходитися великі кола. Ми в Орінго це добре знаємо.

Анастасія Орінго