Програма навчання пересічного філолога передбачає курс з української літератури епохи бароко і, звісно ж, одним Сковородою вона не обмежується...

Здмухую пил з підручників та конспектів, зазираю всередину... Харківський національний університет Каразіна, в якому мені пощастило навчатися, мав серед викладачів справжню перлину (так-так, барокову): Ігоря Ісіченка, доктора філологічних наук, автора різноманітних наукових праць та підручників з історії літератури, а ще - архієпископа Харківського і Полтавського. Недивно, що на літературі українського бароко, просякнутій релігійними відсилками та символами, ця людина зналася як ніхто інший, а на його лекціях було тихо-тихо, як в молитовному залі - неймовірно ж цікаво! Пригадаю основні тези про наш літературний спадок та спробую переповісти вам...

Ігор Ісіченко

Отож, література українського бароко обширна й різноманітна, причому друге слово тут не менш важливе, ніж перше. Прийнято вважати, ніби барокова українська література мала виключно релігійний характер - лише суцільні житія і проповіді, над якими нескладно заснути, але насправді це далеко зовсім не так. Література бароко - це чималою мірою справді проповіді, повчання та богословські трактати. Але не проповідями єдиними - знайдуться тут й вишукані філософські поеми, і політичні памфлети, і їдка сатира, і безсоромні школярські комедії... Українська література жваво вловила дух епохи, рухливої та мінливої та відбила його у відповідних творах.

Прекрасний приклад літератури на стику епох і культур, а також загалом цілковитого синкретизму - це поема Лазаря Барановича з незвичною назвою "Аполлон християнський". Написана вона у дусі часу: це збірка римованих житій християнських святих. Здається, не надто цікаво, але ж коли кожен вірш буквально пересипаний відсиланнями до класичних міфів, зовсім не християнськими символами, численними каламбурами та грою слів, до того ж очевидно, що автору віршування приносило чимале задоволення, то й читається воно з задоволенням не меншим.

Сторінка видання Лазаря Барановича

Інший цікавий твір барокової літератури - розлога поема Семена Дівовича (до речі, виходця з Сум) "Суперечка Малоросії з Великоросією": аж 1278 рядків, з яких 1199 займає пряма мова Малоросії (оскільки поема писалася кілька сторічь тому, то усі слова там навіть цензурні). Вона розповідає Великоросії про свою давню і багату історію, про шляхетність свого народу і висловлює своє невдоволення тим, що чиновники Великоросії не ставляться до неї з належною повагою:

Сами святые места терпят твою норму: 
Ты, вобравшись в церковь, прёшься в первую форму, 
Не смотришь, кто б там же из моих не стоял, 
Для майора весь мой малороссийский свет мал. 

Погодьтеся - цікаво уявити собі вираз обличь російських читачів цих віршів  А ось як відзивався про нього начальник Канцелярії Третього відділення Л.Дубельт: “Якби я був цензором, не допустив би цього друкувати тому, що тут образа Росії, образа й Україні: перша ставить дурні питання, а друга вихваляє себе як стара баба, й нарешті її серце знемагає від нашого ярма.”

На фото: каблучка "Суми. Лікарня Св.Зінаїди"

Не бракує в бароковій літературі й гумору - наприклад, сатирична поема "Докази Хама Данилея Кукси потомственні". Ця сатира ґрунтується на цілком реальних історичних фактах - захопленні росією територій України та запровадженні на них "Табелю про ранги". "Табель..." встановлював жорстку соціальну ієрархію, і українці передбачувано опинилися не на найвищих її щаблях, тому чимало українських аристократів (і не тільки) чого тільки не робили, щоб отримати "правильне" російське дворянство.

Намагається цього домогтися і Хам Данилей Кукса, заголовний герой з, м'яко кажучи, не найаристократичнішим ім'ям. Він наводить докази своєї шляхетності - Хам і перший орач, і перший косар, і перший на селі виготовлювач самогону, і його ж найретельніший споживач... Яскравим аргументом є представлення його напрочуд аристократичного гербу:

Он у мене герб який - в дерев’янім цвіті,
Що ні в кого не було в Остерськім повіті:
Лопата, написана держалном угору
(Побачивши, скаже всяк, що воно без спору)…

А ще герой хвалиться своїм безперечно благородним умінням "гостинці давати" - куди ж аристократу без такої корисної навички  Чи вдалося Куксі отримати жадане дворянство - історія замовчує.

На фото: підвіс "Молитва за Харків"

Ось така вона, література українського бароко, в якій змішалися різноманітні жанри, теми, високе й низьке, патетичне й комічне. Читати її не завжди легко, адже ми вже відійшли далеко від реалій тих часів, та й писалася вона як мінімум трьома мовами, українською, російською та польською, але якщо пробратися через ці терени, виявляється, що у літературному спадку бароко є чимало цікавого й актуального - того, про що не варто забувати.

Ольга Орінго