Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Жінка з берегів Єзуча

Смутний і цікавезний есей від Анастасії про українських відьом, класика української літератури з Харкова та двомовну культуру Слобожанщини. 

***

Єдиножди, вечору сущу, парубоцтво яша м'я i поведоша на вечорницi, iдiже ядохом, гуляхом довольно, а пихом без мiри, єлико можаху; i єще менi у твердостi сущу, iдох у своє мiстопребиванiє, i, не доходящу ми хижини старої Цимбалихи, внезапу пiд нозi мої вержеся нiчтось; глава моя закружися, i аз шатахся i мотахся сiмо i овамо i, не могущу ми удержатися, падох аки клада i успох, i спах тамо недвижим, аки мертв, дондеже возсiя утро. Сиє ж бисть не iноє, яко навожденiє преокаянної вiдьми…

 

Повість “Конотопська відьма” це недарма перлина раннього XIX сторіччя. Достойна наступниця “Енеїди” Котляревського, неймовірно смішна і написана живою, справжньою українською мовою. Для сучасного вуха, може, трапиться чимало незвичного, але це сповна покривається кількістю примовок й інших неймовірних знахідок. Як вам “пан Уласович стоїть, собi, узявшись у боки, як той хверт, що у київськiй граматцi”? “Бачили очі, що купували, – тепер їжте, хоч повилазьте!” — це теж Квітка, до речі.

Сам же Григорій Квітка-Основ’яненко — корінний харків’янин, з давнього роду Квіток з Основи. У домі Квіток часто бував Сковорода, що зупинявся лише там, де жили його однодумці. Це вже багато що говорить про родину. Додам хіба, що в домі був заведений самодіяльний театр, а діти читали напам’ять Сервантеса, Мольєра, Гулака-Артемовського і Котляревського. В дитинстві малий Григорій втратив зір, і жодна знахарка не могла його вилікувати, не кажучи вже про лікарів. У шість років зір повернувся, так само дивно, як і пропав. Можливо, саме через це чудове зцілення хлопець мріяв стати ченцем — але в монастирі довго не протримався і повернувся до життя мирянина.

115b03136963e335feedb62923284207.md.jpg

 

Окрім військової служби та невдалого послуху в монастирі Квітка не виїжджав з Харкова. Будучи дворянином, він намагався розвивати місто, для якого саме наставали часи розквіту. Посада повітового проводиря дворянства підходила йому якнайкраще. За провідництвом Квітки було засновано Харківський професійний театр, який згодом він же і очолив. Іноді навіть сам писав п’єси для нього — так з’явився, наприклад, “Шельменко-денщик”. І не лише його суспільна праця, а й літературна була пов’язана з рідним містом: сватання у нього не абиде, а на Гончарівці, а літературне псевдо — на честь Основи. 

До речі, замолоду він соромився високого походження, але потім усвідомив, що це дає йому можливості для розвитку українства. З одного боку, належати до аристократії Російської імперії, а з іншого — лишатися нічиїм іншим патріотом, як свого краю, виявилося для нього природним становищем. Писав і розмовляв він двома мовами, українською володів бездоганно, і як рідну добре знав російську. Та ж трилогія про Шельменка написана обома мовами. З віком він усе більше тяжів до української, а в “Салдацькому патреті” й зовсім чесно висловився: "Вже і в Липцях завелися кабаки, неначе — нехай бог милує — у Расєї. І вже в них не шинок зоветься, а кабак, і там вже уся московська натура, там усе москаль наголо, як у Туреччині турки; та усе народ проворний: ні доїсть, ні доспить, усе об тім тільки й дума, щоб заробить копійку. Така вже їх московська поведенція!"

Він вів одну лінію після Котляревського: якщо той довів, що проста мова придатна для літератури, то Квітка створив базовий корпус цієї літератури, з “Марусею” поставивши крапку про українську мову в салонних суперечках Петербурга і Москви. На противагу Миколі Гоголю, між іншим, що в ті ж часи обрав російську, ніби підтримуючи наратив про "українську мову лише для сміху". До речі, рукопис квітчиної комедії "Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе" потрапив саме до Сергія Аксакова, кращого друга Гоголя. І загубився... Аж до 1836 року, коли друком вийшов ну дуже вже схожий на "Приезжего" "Ревизор". Багато хто з харківської богеми дивувався: каже, що сюжет подарував Пушкін, але що спільного у малороса з петербурзьким дворянином?

368860f83aeb3feaee8f81caf42128a0.md.jpg

 

Саме Григорій Квітка заклав основу для теперішньої бібліотеки Короленка, заснувавши Харківську публічну бібліотеку. Директорствував там довгі роки, причому займався не суто книжками, а питаннями фінансів та постачань. Але найбільш важливим і для міста, і для самого Квітки виявилося заснування Інституту шляхетних панночок у 1812 році. На початку там навчалося 20 дівчат з дворянських родин губернії. На нього він пожертвував майже весь свій статок, а за п’ять років домігся державного фінансування. На той момент Григорій Квітка був одним з найбільш впливових персон не лише міста, а й губернії. Якщо не першим у цьому списку. Благодійні, просвітницькі проекти, якими він керує, роблять його відомим і серед міщан, а владу утверджують посади директора театру й бібліотеки, голови палати карного суду, члена інститутської ради.

У 43 роки цей поважний чоловік нарешті наважився на заручини. У місті подейкують, що Квітка закоханий у вихованицю свого ж інституту, але після офіційного проголошення дізнаються — наречена не вихованка, а класна дама. Ганну Вульф направили до Харкова з Петербургу, і цей переїзд вона сприйняла болісно. Але зблизилася з одним чоловіком з інститутської ради, що зачарував її освіченістю й щирістю… За два роки Гигорій і Ганна побралися. Попри всі прохання дружини виїхати в Петербург, Квітка настояв на тому, щоб лишитися в Харкові. Знання іноземних мов і зацікавленість літературою зробили Ганну чудовим редактором і цензором творів чоловіка. Вона допомагала йому листуватися (зокрема, з Тарасом Шевченком) і приймала вдома всіх поважних харківських гостей: Гулака-Артемовського, Костомарова, Гребінку, Срезневського, Метлинського.

 

efa5945edea7dae7bc794373c5c7dae1.md.jpg

89ff03e2e5a941b5221c156de1d2fe9f.md.jpg

Вистава «Конотопська відьма» Одеського академічного музично-драматичного театру ім. В. Василька

 

А що ж відьми? Як кожен українець, Григорій Квітка був побожним, але й знахарок-відьом не відкидав. Казали, що він спеціально переніс дію з Харківщини в інше місто губернії, щоб не викликати осуду. Але змалював Конотоп таким привабливим і веселим, що лише вписав містечко в історію. Не дарма під час березневих боїв за Конотоп українка погрожувала російському солдату наслати на нього кару: покоління конотопських жінок знають, як захищати рідну землю.

 

Анастасія Орінго оринго 2