"Ночь, улица, фонарь...". Пожалуй, эти слова Александра Блока подойдут настроению нашего нового литературного конкурса, который мы снова решили посвятить новинке Каталога . На этот раз кольцу "Летучая мышь". Предыдущий опыт с хокку превзошел все ожидания, надеемся, новое приключение понравится вам не меньше.
На этот раз мы не ограничиваем вас в творчестве - можно писать как в стихах, так и в прозе, использовать самые разные жанры, но надеемся, что независимо от выбора сюжет будет добрым. Главное - авторский текст.
По легенде вы находите, покупаете, получаете в дар необычное кольцо. Оно притягательно и поражает своей натуралистичностью - кажется, что мышь следит за вами взглядом и вот-вот взмахнет крыльями. А вдруг не кажется? И вот уже вам открывается тайна украшения - история создания со всеми невероятными подробностями. Что успела поведать вам крылатая гостья, прежде чем застыть навсегда в серебре?
Перед участием просим ознакомиться с правилами пребывания на форуме Оринго и общими правилами участия в конкурсах Оринго.
От одного участника одно повествование (объем текста до 500 слов). Работы нужно опубликовать комментарием в этой теме, отдельную создавать не нужно.В тексте должна присутствовать летучая мышь и рассказ ведется от ее лица.
Три автора самых удивительных историй получат в подарок новинку недели - кольцо "Летучая мышь" в базовом варианте. Жюри также рассмотрит возможность увеличения числа призеров.
Olena S-T
Сб, 04/11/2017 - 21:53
Liuda
Втр, 07/11/2017 - 22:31
Ludmil@
Пт, 03/11/2017 - 15:03
- «Ну де ж він?», на мене полетіла чорна, мереживна спідниця, - «Я точно знаю, він був у цій скрині!» Селена метнулася до кучі одягу на підлозі і почала люто його перебирати. - «Міро, якщо ти мені не допоможеш, ми нікуди не підемо!» Міра – це я, Міранда - летюча миша. Я компаньйонка Селени і сьогодні, наш перший офіційний вихід, ну як вихід – виліт, в світ. Тому, я ніяк не можу допустити, щоб Селена здійснила свої погрози. Для сьогоднішньої події Селена обрала атласне, яскраво насичене, фіолетове плаття, в тон йому задерикуватий, великий капелюх та рожеві туфельки. І саме капелюх вона так завзято шукала вже чверть години.
Я легко піднялася в повітря і обвела поглядом нашу печеру. Капелюх знайшовся на печі, між казаном з любовним зіллям та зачарованим камінням. Ну нарешті, можна летіти!
Сьогодні парад усіх відьом, найграндіозніше свято року, і ми з Селеною вперше беремо в ньому участь. Ви коли-небудь бачили сотні красунь-відьом на мітлах, в неймовірно ефектних платтях та капелюхах? І у кожної своя компаньйонка. Фантастичне видовище!
Селена була неперевершена, плаття переливалося під місячним сяйвом, корсет вигідно підкреслював осину талію, начищена до блиску мітла летіла рівно та плавно, чорне волосся хвилями грало на фоні місяця.
– «Мірандо, ти чарівна! Про кращу компаньйонку годі й мріяти!» – від такої похвали я затремтіла від радості. Впевнено розставивши крила, я легко ловила повітряні потоки. Місто під нами переливалося вогнями та оживало. Сотні людей в костюмах та масках спішили на вечірки, сміялися та вітали одне-одного. Діти, з вереском, лякали дорослих та вимагали солодощів. Звідусіль лунала музика, співала молодь та танцювали закохані пари. Весь наступний рік я не зможу літати, тому, треба максимально зберегти в пам’яті кожну секунду.
Сьогодні, молоді відьми, як моя Селена, будуть проходити обряд Ініціації. А ми - компаньйони – обряд Перевтілення. Це так хвилююче! Наші маленькі відьмочки відправляються жити в людський світ, пізнавати його, допомагати людям, жити їхнім життям, відчувати їхні емоції. Від цього дня моя почесна місія оберігати Селену, бути завжди поряд, дарувати їй чарівні сни, забирати смуток в дощові дні, підштовхувати в моменти нерішучості, розділяти зажуру та радість, печаль та кохання.
Ніч була лагідно теплою та я тремтіла. Ну ось все і розпочалося… Селена склала долоні, запрошуючи мене до себе. Я плавно приземлилася на руку своєї любимої відьмочки. Лунали слова древнього обряду, в повітрі потріскували потоки енергії, запах лаванди та жасмину заповнював груди, я невідривно дивилася в очі Селени, тонула в них, розчинялася в їх сіро-зеленій димці…
Гаряча сльоза впала на витончене колечко. Невідомий ювелір срібним пензлем бездоганно вималював обриси летючої мишки. Селена ніжно торкнулася прикраси та прошепотіла – «До зустрічі через рік, моя мила мишко…»
Sunnyray
Пт, 03/11/2017 - 15:38
Ludmil@
Пт, 03/11/2017 - 15:53
kovketksu
Вс, 05/11/2017 - 13:18
Ludmil@
Вс, 05/11/2017 - 20:52
Kitty04
Пт, 03/11/2017 - 19:39
Правду кажучи, я не простий собі кажан. Я – миша-берегиня сяйва Місяця. Була нею... Наше мишаче плем'я було створено, щоб в темряві ночі літати швидше вітру і оберігати місячне світло від усяких бід. Мало хто нині пам’ятає, але в сиву давнину Місяць мав власне сяйво, подібне до сонячного, але сріблясте та ніжне. Воно було теплим і ласкавим, не надто яскравим і не пекучим!
Ми робили свою справу чудово, світло Місяця щоночі ніжно пестило вершини гір, шпилі веж, грало зі стрічками річок й гребнями хвиль на морях, грайливо відбивалося від поверхні зілля в казані гостроносої відьми...
Так, на найвищій горі жила відьма-відлюдниця, щоночі вона виходила подивитися на нашу роботу, наші стрімкі мишачі польоти і варила яскраве рожеве зілля в своєму величезному старому казані. Вона нам подобалася, ця дивачка, ми завжди привітно махали їй. Багато моїх сестер навіть спускалися до неї, а чаклунка пригощала їх смачним зіллям зі свого казана та розказувала казки.
Але одного разу все змінилося. Відьма більше не помішувала зілля в казані, і воно стало темним, як наші мишачі крила. І сама відьма змінилася: стала чорна, навколо неї згустилася темрява, а очі її запалали зловісним червоним вогнем. Чаклунка підняла руки догори й почала страшним голосом читати закляття.
Всі летючі миші разом завмерли від тих чарів...і почали стрімко падати додолу, розсипаючись на сяючий попіл...
- Що, смачненьким зіллям я вас пригощала, щури?! - зло розсміялася відьма. - Тепер ніхто не врятує сяйво Місяця, й воно стане моїм!!!
Вона повернула голову й побачила мене. Я не пила кляте зілля, тому ще була жива…
- Та ви повиздихаєте чи ні?! - чаклунка хотіла поцілити в мене закляттям, але я спритно кинулася геть. - Хай тобі грець! Лети! Від однієї миші біди не буде...
Я летіла так, ніби вітер позичив мені свої крила. Та тут ніч стала чорною... сяйво Місяця зникло. Я різко спинилась. Як я можу тікати? Як можу покинути Місяць?! Скоріше назад!!!
Ні, ні, ні!.. я запізнилась! Відьма вже змотувала у величезний клубок останні промені місячного сяйва, ще мить - і вона накриє їх покровом пітьми! Я кинулась до клубка й встигла відірвати самий кінчик променя!
Все накрила темрява. А я, стискаючи в пальчиках останній промінь, не стільки бачила, скільки чула, як відьма тікає із нашим сяйвом і зникає в далечині. Що ж робити?.. Я сіла на край скелі, подивилась на холодний одинокий білий Місяць, що тепер лиш ледь-ледь відбивав промені Сонця одним своїм боком, наче якесь кругле небесне дзеркало... а інший його бік тепер назавжди залишиться темним.
Я пригорнула до себе промінчик і тихо заплакала. Мої сльози крапали на сяйво, й стало мені так тепло вмить! Я скрутилася калачиком, обіймаючи промінчик і заснула…навіки, ставши каблучкою, срібною, як місячне світло. Тепер я вічно берегтиму сяйво Місяця й чекатиму. Чекатиму на того, хто знайде мене, подолає злу відьму та поверне сяйво на нічне небо!
Kitty04
Пт, 03/11/2017 - 20:32
Буду дуже рада, якщо ви почитаєте мої історії! Там зараз ще дві розповіді про те, як же з'явилася "Летюча миша", розширена версія цієї моєї місячної легенди, а також сьогодні після 20:00 буде нова, трохи моторошна історія.
Сподіваюсь, ніяких правил не порушила цією інформацією
ekos
Пт, 03/11/2017 - 23:42