У серці Львівської області, де спокійно пливе Західний Буг, серед зелених лук і полів, стоїть безмовний свідок минулих епох. Це палац Потоцьких у Шептицькому — і зараз пані Наталія проведе нам по ньому екскурсію!

Колись місто носило прекрасну назву Кристинопіль, на честь Кристини Любомирської, дружини засновника міста Фелікса Казимира Потоцького. Тут, у цьому куточку Галичини, роду Потоцьких судилося створити справжню резиденцію магнатської влади, яку сучасники не випадково називали "Галицьким Версалем".

Палац Потоцьких у місті Шептицький, 2023 рік.

Палац був не просто родинним гнiздом одного з найвпливовіших шляхетських родів Речі Посполитої, а справжньою столицею Потоцьких, адміністративним та культурним центром їхніх величезних латифундій, які простягалися від Волині до Поділля. Тут приймали послів і королів, тут вирішувалася доля цілих провінцій та билося серце галицької аристократії.

Вхідна група Кристинопільського палацу, втрачена орієнтовно на початку XIX століття. Архітектурна фантазія "Вхід до палацу" Бернардо Беллотто, італійського художника XVIII століття, ймовірно, створена у 1762-65 роках у Дрездені. На картині зображено постаті Францішека Салезія Потоцького, власника Кристинополя, з сином Станіславом Щенсним та їх слугою. А сам художник увічнив себе в образі вуличного торговця. Музей мистецтв El Paso. (Ель-Пасо, Teхас, США).

Палацовий комплекс у Кристинополі-Шептицькому постав у 1756-1762 роках за наказом Францішека Салезія Потоцького, внука засновника міста. Цей освічений магнат, який отримав європейське виховання і захоплювався французькою культурою доби Людовика XV, мріяв створити у своїх галицьких володіннях резиденцію, що не поступалася б найкращим палацам Версаля чи Сен-Клу.

Французький стиль бароко з елементами раннього класицизму знайшов своє втілення у величній споруді, яка вражала сучасників своєю розкішшю та витонченістю. Палац був оточений пишним французьким парком з каскадами ставків, алеями, підстриженими боскетами та павільйонами для відпочинку. Численні скульптури, фонтани та малі архітектурні форми творили цілісний ансамбль, де кожна деталь була продуманою до дрібниць.

Архітектурний шедевр включав не лише головну палацову будівлю, а й цілий комплекс допоміжних: конюшні, каретні сараї, оранжереї та служебні корпуси. Усе це становило справжнє містечко в місті, автономний світ аристократії з власними законами та традиціями.

 Генеральний план резиденції у Кристинополі архітектора П’єра Ріко де Тірреджелля, житлова частина палацу

У стінах кристинопільського палацу тривало майже півстоліття блискуче культурне життя. Францішек Салезій Потоцький, який правив своїми володіннями з 1724 по 1772 рік, зробив свій палац справжнім центром інтелектуального життя Галичини. Тут збиралася найосвіченіша шляхта, найталановитіші письменники, найвідоміші музиканти епохи.

Золотий вік Кристинопільського палацу трагічно обірвався у 1772 році разом з першим поділом Речі Посполитої. Галицькі землі, включно з Кристинополем, відійшли під владу Австро-Угорської імперії, що кардинально змінило долю магнатської резиденції. Палац, який колись був центром політичного та культурного життя, раптом опинився на периферії нової адміністративної системи і втратив своє колишнє значення.

Станіслав Щенсний Потоцький, єдиний син засновника палацу Францішека Салезія, категорично не бажав жити під австрійською владою. Гордий шляхтич, вихований в традиціях польської незалежності, вирішив покинути родинне гніздо і перенести свою головну резиденцію до Тульчина на Поділлі, що залишалося у складі Російської імперії, але надавало більше можливостей для збереження магнатських традицій.

Центральний корпус резиденції Потоцьких в Тульчині

У Тульчині Станіслав Щенсний звів найбільший на той час палац, намагаючись відтворити і навіть перевершити красу втраченого Кристинопільського осідку. Парк навколо тульчинського палацу був закладений за зразком улюбленого галицького саду, з тими ж принципами ландшафтного дизайну та філософією єднання архітектури з природою. Більше того, геніальні ідеї паркового мистецтва, втілені в Кристинополі, знайшли своє найдосконаліше втілення у створенні знаменитої Софіївки в Умані, яка стала справжньою перлиною європейського садово-паркового мистецтва.

З кінця XVIII століття кристинопільським палацом володіла сестра Францішека Салезія Потоцького — Катажина Коссаковська.  Але нова власниця вже не могла повернути резиденції її колишньої політичної ваги та культурного значення.

Протягом XIX – початку XX століття палац неодноразово змінював власників, переходячи від одного шляхетського роду до іншого: родини Стажинських, Ожаровських, Павловських, декілька поколінь графів Вишневецьких. У 1856 році доля завдала палацу першого серйозного удару. Масштабна пожежа частково знищила інтер'єри та пошкодила конструкції будівлі. Під час відновлювальних робіт фасад палацу був частково перебудований. Але, на щастя, архітектурна пам'ятка зберегла свої основні стилістичні риси та загальну композицію.

Фасад Кристинопільського палацу, вид з боку парку, 1914-1915 роки. Відновлене монохромне фото

Справжньою катастрофою для палацу стала Перша світова війна. Російські війська, які окупували Галичину, завдали інтер'єру палацу нищівного удару: були повиривані автентичні вікна і двері, знищені історичні сходи, поруйновані унікальні каміни та інші елементи внутрішнього оздоблення. Ці втрати виявилися майже незворотними і кардинально змінили внутрішній вигляд палацу. Тоді ж була втрачена більша частина споруд палацового комплексу. 

Також під час Першої світової були повністю знищені величний парк та система водяних каскадів, прудів, фонтанів та купалень.

Воїни австро-угорської армії перед палацом у Кристинополі. Перша світова війна. 1916 рік.

Останнім приватним власником став дипломат Літинський, який у 1936 році продав палац громаді Сокальського повіту. Під час Другої світової війни палац стояв покинутим. У 1951 році Кристинопіль увійшов до складу СРСР. У палаці знаходилася вечірня школа для шахтарської молоді, а у бальній залі відбувалися розважальні вечори.

В'їзна брама до Кристинопільського палацу, 1958 рік. На жаль, об'єкт до нашого часу не зберігся. Зараз на цьому місці розташована гімназія 4 міста Шептицький

З 1989 року у палаці знаходиться  філія Львівського музею історії релігії. Виставки експонуються у чотирьох виставкових залах, в одній з яких розміщена постійна експозиція «Кристинопіль у XVII-XIX ст».

Знаковою подією стала велика реставрація 1980-х років, коли було замінено дах, історичні сходи покрито мармуром, встановлено нові перила. Хоча ці роботи допомогли зберегти споруду від остаточного руйнування, вони також остаточно змінили автентичний вигляд інтер'єрів палацу.

Сучасний вигляд палацу з висоти пташиного польоту, 2018 рік

Сьогодні палац Потоцьких у Шептицькому має статус пам'ятки архітектури місцевого значення і виконує культурно-освітню функцію.  Музейна діяльність у палаці стала важливим кроком до збереження історичної пам'ятки. Експозиції музею розповідають не лише про релігійну історію краю, а й про культурну спадщину різних епох, включаючи блискучий період правління Потоцьких. Відвідувачі мають можливість відчути атмосферу старовинного палацу та дізнатися про складну історію цього куточка Галичини.

Однак навіть музейний статус не може повністю вирішити проблему збереження будівлі. Нині палац потребує повної реставрації, адже століття залишили свої сліди на його мурах, фасаді та інтер'єрах. Парк, що колись вражав своєю французькою розкішшю, повністю знищений під час Першої світової війни та потребує ландшафтної реконструкції.

Руйнування палацу

Палац Потоцьких у Шептицькому, де сьогодні функціонує філіал Львівського музею історії релігії, має всі передумови для того, щоб стати однією з туристичних перлин Львівщини. Поєднання історичної цінності, архітектурної краси та музейної діяльності створює унікальні можливості для розвитку культурного туризму.

Розширення музейної експозиції, відновлення парку та створення сучасної туристичної інфраструктури могли б перетворити палац на один з найпривабливіших культурних центрів Галичини. Але час невблаганний до архітектурних пам'яток. Кожен згаяний день означає втрату ще однієї частинки унікального декору, ще одного елементу конструкції. Палац Потоцьких у Шептицькому потребує негайного порятунку, поки ще не запізно.

Цей забутий "Галицький Версаль" заслуговує на те, щоб знову засяяти у всій своїй красі. Він може стати гордістю не лише Львівської області, а й усієї України, символом того, як потрібно ставитися до власної історичної спадщини. Кристинопільський палац — це наш національний скарб, який ми зобов'язані зберегти для прийдешніх поколінь.

Наталія Крюковська для Орінго