До мальви вечір тихо нахилився,

Торкнув її незайману красу.

І сам снаги серпневої напився,

Й зібрав цілющу в пригорщі росу.

О мальво, мальво, ти як сонце-диво!

Але ж в народі – дика рожа ти.

Тендітна, свіжа, ніжна і красива, –

Як цю красу навіки зберегти?..

Ти розкидаєш диво-аромати,

Лоскочеш людям душі і серця.

Не подолать тебе! І вітру не зламати!

Красі твоїй – ні краю, ні кінця!

І вечір диво-квітку приголубив,

Погладив ніжно листя і стебло.

…А потім… потім – поцілунок в губи…

О, хай би це все вічністю було!..