Будні невеличкого американського містечка з населенням 15000 осіб не багаті на яскраві події. А ще якихось 150 років тому тут зовсім можна було скиснути з нудьги. Та все змінюється за мить, якщо людство переживає другу промислову революцію, а гроші, здається, можна отримати з повітря.

Скарби сьогоднішньої історії були дещо глибше, під водою, але дались їхньому відкривачу майже задарма. Хоча заплатити за блискавичне збагачення герою статті все-таки довелось. Чи розповсюджується на екологічне законодавство закон бумеранга і як природа бере своє — про це в нашій історії.

Сьогодні в містечку Маскатін, що в штаті Айова, чи не головною визначною пам’яткою є Національний музей перламутрового ґудзика. Пам’ять ґудзиків тут шанують не дарма, колись крихітне містечко було світовим центром з їх виготовлення. Місце для виробництва було обумовлене вигідним розташуванням — тут річка Міссісіпі уповільнювала течію і робила поворот. А це означало, що дно річки мало бути всіяне мідіями, що полюбляли селитись на згинах русла та фільтрувати воду, полюючи на поживні речовини. Саме з таким розрахунком в Маскатін приїздить німецький підприємець Джон Ф. Беппл. Він вже заробив пристойний статок на батьківщині, розвинувши власне підприємство з виробництва ґудзиків з рогів, копит та імпортних океанічних мушель. Та у 1879 році Німеччина запровадила новий тариф на імпорт океанічного перламутру і це вдарило по бізнесу Беппла, тож він почав шукати для переїзду країну з більш м’яким економічним кліматом.

США здалися йому ідеальним варіантом, коли знайомий продемонстрував Бепплу розміри тутешніх мідій та товщину їх мушель. Такий першокласний матеріал обіцяв легку асиміляцію та швидкий заробіток. Реальність виявилась навіть краще — коли Беппл вперше зайшов у води Міссісіпі, одразу витягнув з дна мідію розміром з вухо слоненяти. Так у 1891 році розпочався вражаючий за масштабами видобуток мідій, на якому працювала левова частка дорослого населення містечка Маскатін. Мідії доставлялись на фабрику Boepple Button Company в мішках, кошиках, відрах.

Невдовзі інші міста вздовж річки Міссісіпі «перейняли» метод виготовлення ґудзиків Беппла та відкрили нові фабрики ґудзиків. Та Маскатін впевнено тримав пальму лідерства і отримав другу назву — Перл-Сіті. Місто дійсно виглядало перламутровим, адже всі його вулички були вкриті товстим шаром мушель з характерними слідами від свердл. Вони також були схожі гігантські ґудзики, адже кожна мала два або чотири отвори, вирізані в найтовщій частині. Більша частина мушлі була непридатною для використання, тож мідії знищували сотнями тисяч заради кількох сяючих кружалець.

У 1905 році в Маскатіні було вироблено 1,5 мільярда перламутрових ґудзиків, або приблизно третина світового обсягу виробництва. Звісно такі масштаби мали відобразитись на популяції мідій. Для порівняння наприкінці 19 століття в Міссісіпі налічували близько 300 різновидів мідій, але вже у 1930-х рибалки повідомляли про дефіцит мушель поблизу Маскатіна.

Без мушель виробництво ґудзиків зазнало б краху. Щоб уникнути такої катастрофи, у 1908 році федеральний уряд створив у Маскатіні біологічну станцію Fairport Federal Hatchery для повторного заселення річки Міссісіпі мідіями. Джон Беппл, який на той час відійшов від справ через високу конкуренцію, пішов працювати на федеральний уряд експертом з мушель, щоб допомогти з розмноженням мідій і повернути природі відібране.

Він годинами бродив у воді, спостерігаючи за мідіями та описуючи їхню поведінку. Під час однієї з таких прогулянок Беппл поранив ногу о гострий край мушлі, внаслідок чого розвилось інфекційне зараження крові й невдовзі «король перламутрових ґудзиків» помер. На жаль, ідея заселенням річки не мала успіху: вода була надто засмічена промисловими відходами. Життєвий цикл виробництва також не подавав надій: популярність перламутрових ґудзиків не перенесла появи більш доступних і дешевих пластикових. До того ж пластикові не псувались від частого прання. Останню партію в цій історії зіграли залишки оброблених мушель. Від безславного тління на вулицях Маскатіна їх врятували японці, які придумали робити з мушель намистинки для підсажування на своїх фермах з культивування перлин. Це хоча і не повернуло популяцію мідій Міссісіпі, але певним чином вберегло від знищення інший вид на другому кінці світу.

Наталія Орінго