Кажуть, у темні часи світло стає яскравішим, помітнішим, молитви сильнішими і як ніколи щирими, віра - найміцнішою.

   Колись давно - декілька тисяч років тому, віра допомогла пережити і розвіяти темряву величному царю. І в його радості й вдячності Богу народилась дивовижної сили молитва. Тим царем був Давид - пастушок, наділений Богом могутньою владою, що відома й донині. Але влада Давида не могла захистити його народ від страшної хвороби - трьохденної морової язви (чуми). Та віддано покладаючись на Господа, він вимолив зцілення своїх підданих і визволення своїх земель від смертоносного лиха. Тож маючи талант до написання музики й віршів, Давид склав Хвалебний псалом Спасителеві у вдячність. У Книзі Псалмів він записаний під номером 90.

    90-му псалму здавна приписують мало не містичну силу захисту у моменти загрози життю. Існують чимало розповідей, свідчень, легенд про чудесні неймовірні спасіння силою цієї молитви. Ще за часів російської імперії, солдати перед виходом у бій, одягали на шию ладанки с прихованим всередині текстом 90 псалму. І за радянських часів, ще наші прабабусі, відправляючи чоловіків і братів на фронт, підшивали їм у коміри сорочок папірець з тією самою молитвою, переписаною від руки. Деінде у церковних лавках можна побачити пояси, іконки, медальйони - обереги, що знов відсилають до того ж самого тексту і його чудодійної сили. То ж у чому справді полягає сила і чудодійність?

   
   Я впевнена ніякої містики в цьому немає. Просто Давид, що відчув на собі всю міць Господньої могутності, маючи змогу бути свідком творіння справжнього Його дива, не мав сумнівів у тому, про що писав. Під впливом захоплення, вдячності і благоговіння перед Всевишнім, він так влучно і щиро підібрав слова, що вони торкаються серця й через тисячі років.

   
   Проживши досить буремне життя, і пізнавши смак і ціну втрат і звершень, я все ж ніколи по справжньому не відчувала загрози своєму життю. До початку війни... тоді у 2014. Бо війна і Україна видавалися мені речами несумісними. Хіба ми завойовники? А на нас за що нападати? Пам'ятаю у 2014 ми жили прямо біля воєнного цвинтаря. І коли всі ЗМІ ще не називали речі своїми іменами, я точно знала, що коїться лихо, коли кожного дня з вікна чула постріли й гімн... часом по декілька разів за день. А потім було боляче й страшно. За тих хто тікав ще тоді від окупації. За хлопців та дівчат, що встали на захист цілісності країни та спокою українців. За усіх, хто переживав жах війни на власній шкірі, знаходячись в епіцентрі подій, або чекаючи звістки від близьких на відстані. За усіх, хто шукав миру і спокою, хто захищав, лікував, волонтерив...

   
   Коли у 2014, я побачила свого давнього друга на фото у формі, стало ще болісніше. Такий веселий, гучний, нестримний, щирий, красивий він мені якось не вписувався в усі жахливі обставини війни. Мені так хотілося зробити щось, щоб допомогти йому, хоч якось захистити від зла, якому він протистав. І я згадала 90 псалом. І відправила йому...

   
   Звичайно просто текст, набір літер ніяк не може захистити, на чому б ти його не писав і куди б не вішав. Немає ніякого секретного містичного шифру у цьому псалмі. А от сенси закладені в ньому - річ абсолютно особлива. Це ствердження, що покладаючись на Бога, віддаючи Йому усі свої страхи і сподівання, звертаючись до Нього по захист, ми призиваємо на поміч найбільшу з усіх імовірних існуючих сил, що навіть смерть перемагає ( про що ми згадуємо у Великдень). І це усвідомлення, що тебе - окремо взяту людинку, мурашку в масштабах Всесвіту, тримає у могутніх, всесильних, турботливих руках сам Творець... Що за твою довіру і відданість Йому, Він сам нищитиме за тебе хворобу, ворога, усіх можливих демонів: "На аспіда і василіска наступиш; потопчеш лева і змія». Що заради тебе, Він накаже небесному янголу бути твоїм персональним охоронцем, що без сну і відпочинку буде саме тебе закривати могутніми крильми від зла.

Усвідомлення цього факту, як і того, що цар Давид не мав сумніву в достовірності кожного написаного ним слова - це та твердиня, що дарує спокій замість паніки, розсудливість замість метушні і невизначеності, відчуття захищеності замість загрози. Це відчуття, що розвіює страх, здатний нищити розум; дає можливість перевести подих, надіятися, бачити сенси життя та варіативність рішень замість розпачу. Ось чому цей текст рятівний! Ось чому я відсилала його другові в сирі окопи. Ось чому ми усією сім'єю читали його, віддаляючись від дому, дорогою у невизначеність 25 лютого 2022. Ось чому ми з дітьми пишемо його на малюнках для захисників. Ось чому мій чоловік читає його перед важкою небезпечною дорогою. Ось чому після цієї молитви я спокійно засинаю, ще навіть до того, як Арестович оголосить про відбій тривоги.

                                                                              Бо якщо з нами Бог, то хто проти нас!

   Мій цьогорічний задум - це кулон-локет, присвяченій темі, згаданій вище. Усвідомлюючи відповідальність творчості на обрану тематику, я б хотіла прояснити, що не мала на меті створити, щось містично сакральне, з умовною силою захисту від усього зла. Це не оберіг, не талісман, не амулет. Це прикраса, але з певним сенсом: як нагадування про емоційні гойдалки до розмови з Богом і після, про Його заповіти та обіцянки, про мою вдячність та відповідальність перед Ним. А ще про те, що навіть юний пастушок здатний здолати велетня силою віри.

   Діаметр кулону 3.5 см від крайніх точок. На передньому плані є символічне зображення янгола. Я уявляю його зкрученим з ювелірного дроту, об'ємно здіймаючогося над основною поверхнею. Зображення янгола взяте в коло, на якому з чотирьох сторін ( зверху, знизу, зправа і зліва) присутні об'ємні металеві краплі. Навпроти кожної краплі по краях кулона, напів намистини, що дублюються і на реверсі, є опуклими назовні, і пласкими, ніби у розрізі, на внутрішній частині прикраси. У закритому стані дві половинки намистини ніби з'єднуються.
    Верхня намистинка має дещо іншу конструкцію. Вона по суті є розділеною навпіл порожнистою сферою. Кожна напівсфера кріпиться до одної з сторін підвісу, щоб при закритті кулона півсфери з'єднувалися. Крізь отвори у них проходить шнур, або ланцюжок.
 

   Всередині локету традиційно є місця для "таємничок" - дещо утоплені вглиб, з вушками-тримачами. Біля сердця можна заховати фото зі світлим спогадом, або зображенням коханих, близьких, тих хто далеко, але поруч з вами у своїх молитвах. А можна вкласти записку з молитвою, цитатою, улюбленим віршем. Проте важливим, як на мене, повідомленням всередині є гравіювання, з посиланням на 90 псалом і 11 його вірш, про обіцянку Бога не лишати нас на самоті із труднощами.