Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Особлива 20 сесія: українська художня література без обмежень!

Для комментирования войдите или зарегистрируйтесь
156 posts / 0 новых

Сб, 13/08/2022 - 21:53 #42

Я спочатку зробила інший малюнок, але він мені не сподобався, хоча більш зрозумілий. Це має бути не ціла шишка хмелю, а об'ємна половинка.

5d27266176f98b000d8d56a919a670ec.md.jpg

Пнд, 15/08/2022 - 16:56 #43

Тема Екслібрису про Мавок найулюбленіша! Всі прикраси – до душі (Нічки-Марухи тільки й немає, чекає на «той самий» камінець)! Тож дуже чекала ще й ще й ще. Але все ж трох отетеріла. Ось, наприклад, вважаю абсолютно геніальним овопвідання «Горпина» Марко Вовчок.Але це ж прикраса, про що вона має бути? Про страждання? Про те, що варто звертатися до лікаріва, а не займатися самолікуванням?... Або кілька місців тому читала Стефаника «Каміний хрест» (племінник нічого не хочу, окрім телефону, батьки до цього серйозно не ставляться, тож разом із ним читала програмне оповідання). Я ридьма ридала, бо оповідання лягло на сьогодення: так я зрозуміла почуття старого Івана, який заради синів від’їжджає до Канади, так йому болить… Але знову ж таки про що має бути прикраса?!
Загадалося інстаграмне (reels https://www.instagram.com/bloome__ua/):
82923e4a39981c857364a3a1bc14ccec.jpg
 
 І ось в мережі  натрапила на рекламу  книжки Марії Рубан «Марія Примаченко».
ef8f6a6d068539ccc743640ca10f1946.md.jpg
Ну клас же! Думаю, що така книжка – просто знахідка для матусь. Дуже обережно, але розказана історія життя Марії. Тільки вдумайтесь, які часи пережила й скілька горя зазнала ця талановита художниця (народилася у 1909, а померла в 1997)! Каліцтво, революція, голодомор, війна, окупація, Чорнобиль,… І скільки ж треба світла в собі мати, щоб продовжувати дарувати добро та красу іншим людям! А ще дуже на часі для дітей, щоб одразу ще й так вкладати  їм у голову, що фізичні особливості людей не роблять з них «не таких». Бачила на сторінці  фонду родини Примаченків (https://www.instagram.com/prymachenko_foundation/) усілякі колоаборації, бачила в мережі брошки з вишивкою Дикої овечки .
 Але моє серце вкарал оця лисичка.
a8f5eb9bcbc2356b02e730263ff59b80.md.jpg
Сама чарвність чи не так?! А лев у ромашку?! Звісно, що треба пам’ятати  про авторське право. Тож спробувала просто зобразити собачку (так, я  з породи собачниць) з листячком та ягідками.
1ad5cf64a69be1cbe86aca00a2fe8b16.md.jpg

Пнд, 15/08/2022 - 18:20 #44

Ваша оповідь цікава, і думки теж. З ідеями щодо української душі та символізму ми трохи наблизились до сучасності. Правда, символи краще лягають у поезію та художнє мистецтво. У мене велика бібліотека сучасних українських авторів, багато з них з автографами, але важко передати сучасну прозу одним влучним та впізнаваємим образом або символом. Згодна з дотепною ілюстрацією про сутність творів, багато страждань та драми. Але є і прекрасні іронічні та гротескні новели, дуже багато якісної дитячої літератури ( на жаль, не вдалося її так популяризувати як ту машу з руським ведмедем). Взагалі, зрозуміла, що погано у нас працювали інститути з мови і літератури, мало  зробили для просування і  популярності української сучасної літератури.  Не вистачає літературознавців, які б змогли зробити аналіз творчості, свіжим оком глянути на надбання національних письменників та поетів, відповісти на питання чий Гоголь, Булгаков, взагалі,  допомогли не вивчати класиків і сучасних прозаїків, а проживати їх творити, вчитися цінностям і знайти нових улюблених героїв.

Пнд, 15/08/2022 - 19:06 #45

Так є, проте гротеск - це зовсім не мій жанр) Моє бачення ще таке, що мало вителів, які б були самі закохані в українську літературу. Наприклад, у мене 1 чверть у 5 класі викладав мову вчитель, якого згадую й понині. Він вмів так донести правила, що все ставало зрозуміло й просто. Пам'ятаю, як прийшла з консультації у 11 класі перед випускним диктантом з 2 листочками й словами до мами, що він зміг втиснути у ті 2 листочка всі осовні моменти. І чому ж мені так не пощастило, що не він викладав українську весь час навчання. А ось далі мені не щастило: вчиелькам було байдуже, тупо йшли за підручником. Відповіді треба було давати тільки ті, що прописані у тому самому підручнику, а власні думки учнів їх взагалі не цікавили. Те саме й зраубіжна література. Ось той же програмний "Синій птах" Метерлінка для хлопців видається дитячим садом, вони одразу стають в позу заперечення, роздивлятись символізм не хочуть, бо то не по-пацанські. Або той же Стафаник важкий їм для читання через купу слів, які вони просто не знають (усіляке спорядження для коня, до прикладу). Ну невже таке коротке оповідання не можна прочитати разом, одразу все пояснити?! Про українську  поезію також можна проговорити багато, але чомусь не в школі. Точніше, звісно, не в будь-якій школі. Проте я люблю побурчати, а сама влітку нарешті купила собі зміни у правила й зрозуміла, що все непогано і зміни прийшлись до душі. Тож маю надію, що в багатьох школах все давно змінилось на краще.

Чт, 18/08/2022 - 16:47 #46

Ольго Олександрівно, вдячна за цікаві ескізи, та не впевнена, що живопис вписується у канву сесії нашого літературного клубу. Ідея супер, та все ж пропоную обрати, наприклад, художній літературний твір для натхнення, не альбоми з мистецтва.surprise

Чт, 25/08/2022 - 18:22 #47

Тало, а то і не альбом з мистецтва, а розповідь про життя Марії Примаченко, що супроводжується фрагментами її картин. Книга дуже добра та щира, а ще дуже потрібна в наш час, тож не могла не поділитися такою знахідкою.

Пнд, 15/08/2022 - 19:25 #48

Я раніше критично ставилася до рекомендацій магазинів, була в моїх підозрілих мізках думка, що то магазин рекламує те, що не може продати. Але нещодавно вирішила замовити книгу таки саме за стрічкою «Рекомендації».  То була «Химерниця»  Олени Печорної (до речі, вона наче була вчителькою в школі).
 
Я розтягувала по 10 сторінок на день, щоб подовше читати, так вже гарно вона скаладає слово до слова. А ще дуже важко читати через сюжетну лінію: чоловіки, яким з дитинства все дозволено; дівчата, у яких життя було, м’яко кажучи,  й так не мед. І ось ми на початку бачимо, яка кара наздогнала покидьків. І що, вони зрозуміли через що ті нещастя спіткали їх та їх близьких?! Ні! І ось життя підкидає зустріч із "відьмою" й перед нами відкриваються історії занепащених душ. Одна дівчина – творча дитина, що понад усе любила танцбвати, перше кохання й один похід у клуб… А ще була матір, у якої не сталося та яка у дитині бачила змогу здійснити свої мрії. Друга дівчина – найстарша в непутящої матері, яка народжуючи й народжуючи все шукає кохання, а діти живуть у злиднях й дитинства не бачать. І ось навчання, ось видніє попереду шанс, що з’явитсья копійка, що зможе… Перше кохання, похід до клубу,… Третя дівчина викинута матір’ю, дитячий будинок, прийомна сім’я, але, головне, прийомна сестра. Перше кохання у сестри, віщий сон, клуб у спробі врятувати життя сестри,… Багаті ґвалтівники заслуговували на нещастя та біди, друге питання чи заслуговували на те їх близькі. Як от зовсім юна донька, що фактично вмирає. Тільки згодом починає доходити через що все, вибачаються…. Але ж я не бачу як скалічені душі можна вилікувати отими вибаченнями. Як заподіяне горе можна викупити?!

Але думки в мене такі: чи не змогли б дівчата все ж таки виплутатися з прірви, якби в них була підтрика матерів? Мені важко зрозуміти, коли матері власна дитина не потрібна. Тож в мене зображене таки дерево, як символ роду, як символ того, що багато що йде від батька-матері, силуетом воно має нагадувати жіночу фігуру, зверху все зрозуміло – крона  (хоч дуже кортіло туди крука додати). А по два боки  - дві «дуги». Ліворуч – йде угору, як посмішка. Пташки злітають та бавляться в небі, бо для мене пташки – то надія (ненавиджу зиму, 08 березня завжди відзначала не як жіночий день, а як день весни, символ того, що все, зиму пережили). Праворуч – додолу, течуть сльози. Мабуть, як і завжди в мене, надто прямолінійно, тож якщо хтось теж прочитає цей роман і висловить свої думки, буду дуже рада.
25ff9be335e7647da9650c036c60cecc.md.jpg
Фон - камінь (обсидиан, змійовик, усе "лісне") і тоді підвіс. Або взагалі чисте срібло й прорізі між "посмішкою" й деревом та "деревом і сльозами", для носіння на шкіряний браслет.
P.s. Купиле ще одну книгу Печорної, але на черзі "Місяцівна" й наукпоп. 

Ср, 17/08/2022 - 21:03 #49

Дякую за рекомендації, Печорної я взагалі не читала. З приводу батьківства, вважаю, що не усі люди мають ставати батьками. Батьківство - це такий самий поклик, талант, як і в музиці, спорті. І якщо не дано, то не потрібно. 

Чт, 18/08/2022 - 14:34 #50

Почитайте, друга книга в мене на черзі ("У затінку земної жінки"), але на черзі, накупилася, по черзі різні жанри читаю.

Погоджуюся, маю приклад, коли одразу зрозуміло, що в занепащеному житті дитини та онків винне ставлення до життя їх батьків. І допомоготи міг виключно психотерапевт.

Пнд, 15/08/2022 - 21:04 #51

Олесь Бердник

Зоряний корсар

     Олесь Бердник - український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч, один із засновників Гельсінської групи. За життя був двічі засуджений радянською владою до ув'язнення. Автор багатьох романів і повістей, серед яких найвідомішим є науково-фантастичний роман "Зоряний корсар". Цей роман у свій час був підданий нещадній критиці, автора звинуватили у "космічному націоналізмі". Тому зовсім не дивно, що роман, перекладений 26 мовами, російською був виданий тільки 1991 року.

Зараз слова Бердника із "Зоряного корсара" звучать так актуально.

"…Прокинувся в тривозі й нечуваній радості. Такого ще зі мною не було. Дивний сон. Чи не сон? Яскраве видіння, що перехопило дух. Увімкнув світло. Четверта година ночі. Не можу заснути. Треба записати.

Снилось, немовби я втікаю по гострих скелях від юрби ворогів. Не можу зупинитися, бо одразу впаду, і сотні списів та мечів пошматують тіло, кинуть до безодні, де клубочаться тумани і гримотить бурхливий потік. Вище, вище. Почалася кам’яниста пустеля. Ні травинки, а вгорі — палюче сонце. І тиша — моторошна в своїй небувалості. Вороги поспішають за мною нечутно, ніби товпище тіней.

Переслідувачі знають: здобич не втече. Останні кроки. Попереду — прірва, за спиною — вбивці, у серці яких нема жалю. Ось поруч виступ скелі, до якої я тулюся знеможено. Вгорі — принишкла безодня чорного неба, що байдуже дивиться на мою драму. Блискають зловісно леза мечів, вістря списів. Останній подих!

Але чому я маю загинути? Чому в очах переслідувачів палає така жагуча ненависть? Що їм дасть моя загибель?

Я не хочу, не можу загинути. Я невмирущий. Сонце, що палахкотить у містичній чорноті неба, — то моє серце. Далекі трударі на жовтіючих нивах — зі мною. Хто може знищити мене?

У моїх грудях спалахує багряне сонце. У буряній динаміці миттєвого вибуху розгортається феєричним віялом, грає всіма кольорами спектра — жовтим, синім, зеленим, фіолетовим, сяє сліпучим білим колом, розтоплює моє тіло і котиться ураганною лавиною увсебіч, спопеляючи ворогів.

І диво дивне. Я живий. Я не зник. Я народжуюсь новою істотою, ніби казковий птах з яйця. Я бачу себе ультрафіолетовим пташеням, відчуваю, що невимірна природа — моя кохана мати — дає мені нове буття. Віднині я дитя свободи". Хіба це не про нас сьогодні?

     У романі кілька сюжетних ліній, переказувати довго, краще прочитати. Ідея роману - це фізичне і духовне вдосконалення людства, що зробить можливим вихід людини за межі свого простору існування, за межі тривімірного простору, в багатомірність.

     За мотивами роману нафантазувався мені перстень. Центральна частина - квадрат. Це - Чорний папірус (Чорна грамота).

"Ланцюжок з темного срібла. Звичайна земна річ. А далі — неймовірність. Легко, аж надто легко розгортається Чорний Папірус. Перетворюється в чорний квадрат. Двадцять на двадцять сантиметрів. Що це? Я бачу не площину, а прозоро-фіолетову сферу. Точніше — ультрафіолетову, бо вона ледь-ледь помітна. Я повернув Чорний Папірус боком, ефект зник. Перевернув іншим боком — знову сфера.

У свідомості зароїлися образи. Калейдоскоп облич, звуків, подій. Запаморочилося в голові, налетіла ейфорична хвиля, сп’янила".

     Чорний папірус - це пристрій, своєрідна машина часу, яка не тільки може переносити свідомість у часі, а ще й розмовляє. Його зберігав козак-характерник Вогневик. З ним він і був похований. Через кілька століть Чорний папірус знайшов фізик Сергій Горениця, і отримав можливість подумки перенестись у майбутнє, слідкувати за міжгалактичним польотом сфероїда "Любов".

     На квадраті Чорного папірусу - куля ( прозорий кабошон ). Це і чарівна сфера, і сфероїд, який летить у багатовимірний простір. Кола і лінії - об'ємні, середина своєрідного тонелю затемнена, а основна частина - матована. Каст з двох сторін оформлений у вигляді сувою, а шинку формують дві козацькі шаблі. Між ними - давні символи вогню, води, повітря і землі.

e888a74477d70099181b14977e8464db.md.jpg

fed38d67013527aafe2bcbd70f30f9ff.md.jpg