Олесь Бердник
Зоряний корсар
Олесь Бердник - український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч, один із засновників Гельсінської групи. За життя був двічі засуджений радянською владою до ув'язнення. Автор багатьох романів і повістей, серед яких найвідомішим є науково-фантастичний роман "Зоряний корсар". Цей роман у свій час був підданий нещадній критиці, автора звинуватили у "космічному націоналізмі". Тому зовсім не дивно, що роман, перекладений 26 мовами, російською був виданий тільки 1991 року.
Зараз слова Бердника із "Зоряного корсара" звучать так актуально.
"…Прокинувся в тривозі й нечуваній радості. Такого ще зі мною не було. Дивний сон. Чи не сон? Яскраве видіння, що перехопило дух. Увімкнув світло. Четверта година ночі. Не можу заснути. Треба записати.
Снилось, немовби я втікаю по гострих скелях від юрби ворогів. Не можу зупинитися, бо одразу впаду, і сотні списів та мечів пошматують тіло, кинуть до безодні, де клубочаться тумани і гримотить бурхливий потік. Вище, вище. Почалася кам’яниста пустеля. Ні травинки, а вгорі — палюче сонце. І тиша — моторошна в своїй небувалості. Вороги поспішають за мною нечутно, ніби товпище тіней.
Переслідувачі знають: здобич не втече. Останні кроки. Попереду — прірва, за спиною — вбивці, у серці яких нема жалю. Ось поруч виступ скелі, до якої я тулюся знеможено. Вгорі — принишкла безодня чорного неба, що байдуже дивиться на мою драму. Блискають зловісно леза мечів, вістря списів. Останній подих!
Але чому я маю загинути? Чому в очах переслідувачів палає така жагуча ненависть? Що їм дасть моя загибель?
Я не хочу, не можу загинути. Я невмирущий. Сонце, що палахкотить у містичній чорноті неба, — то моє серце. Далекі трударі на жовтіючих нивах — зі мною. Хто може знищити мене?
У моїх грудях спалахує багряне сонце. У буряній динаміці миттєвого вибуху розгортається феєричним віялом, грає всіма кольорами спектра — жовтим, синім, зеленим, фіолетовим, сяє сліпучим білим колом, розтоплює моє тіло і котиться ураганною лавиною увсебіч, спопеляючи ворогів.
І диво дивне. Я живий. Я не зник. Я народжуюсь новою істотою, ніби казковий птах з яйця. Я бачу себе ультрафіолетовим пташеням, відчуваю, що невимірна природа — моя кохана мати — дає мені нове буття. Віднині я дитя свободи". Хіба це не про нас сьогодні?
У романі кілька сюжетних ліній, переказувати довго, краще прочитати. Ідея роману - це фізичне і духовне вдосконалення людства, що зробить можливим вихід людини за межі свого простору існування, за межі тривімірного простору, в багатомірність.
За мотивами роману нафантазувався мені перстень. Центральна частина - квадрат. Це - Чорний папірус (Чорна грамота).
"Ланцюжок з темного срібла. Звичайна земна річ. А далі — неймовірність. Легко, аж надто легко розгортається Чорний Папірус. Перетворюється в чорний квадрат. Двадцять на двадцять сантиметрів. Що це? Я бачу не площину, а прозоро-фіолетову сферу. Точніше — ультрафіолетову, бо вона ледь-ледь помітна. Я повернув Чорний Папірус боком, ефект зник. Перевернув іншим боком — знову сфера.
У свідомості зароїлися образи. Калейдоскоп облич, звуків, подій. Запаморочилося в голові, налетіла ейфорична хвиля, сп’янила".
Чорний папірус - це пристрій, своєрідна машина часу, яка не тільки може переносити свідомість у часі, а ще й розмовляє. Його зберігав козак-характерник Вогневик. З ним він і був похований. Через кілька століть Чорний папірус знайшов фізик Сергій Горениця, і отримав можливість подумки перенестись у майбутнє, слідкувати за міжгалактичним польотом сфероїда "Любов".
На квадраті Чорного папірусу - куля ( прозорий кабошон ). Це і чарівна сфера, і сфероїд, який летить у багатовимірний простір. Кола і лінії - об'ємні, середина своєрідного тонелю затемнена, а основна частина - матована. Каст з двох сторін оформлений у вигляді сувою, а шинку формують дві козацькі шаблі. Між ними - давні символи вогню, води, повітря і землі.