Останнім часом усі ми мали сумнівне щастя спостерігати за екоактивістськими перформансами: купка людей в музеях свідомо псують шедеври мистецтва, щоб привернути увагу до екологічних проблем. Але, можливо, боротися за чисту планету можна і більш творчим шляхом?

Взагалі-то ідея перевикористання речей і переробки сміття не нова: з різноманітної вторинної сировини зараз роблять чимало практичних речей, від дорожнього покриття до зубних щіток і навіть одягу. Дійшла справа й до більш цікавих способів реюзу - обережно обійду неоднозначне питання виготовлення з переробленого сміття прикрас й запропоную звернути увагу на мистцтво.

Художників, які перетворюють сміття на картини і скульптури, не так вже й мало. Хтось епатує публіку, хтось знаходить у непотрібних речах неочікувані виразні властивості, хтось привертає увагу до сучасного надмірного споживання... Цілі можуть бути різними, але в матеріалі ці митці сходяться.

Мабуть, найепатажніші любителі мистецтва зі сміття - Тімоті Ноубл і Сью Вебстер, скульптори, панк-рокери, скандалісти, з 2008 по 2013 роки - чоловік і дружина. Пізніше вони розлучилися, але продовжили працювати спільно. Панківський спосіб життя і подружній побут явно вплинули на їхню творчість: свої скульптури Ноубл і Вебстер протягом багатьох років створювали зі сміття, зібраного в спільній квартирі. При першому погляді їхнє типове творіння легко прийняти за звичайну купу пивних банок, недопалків і фрагментів поламаних меблів. Але це лише доти, доки скульптура не підсвічена. У темному приміщенні при спрямованому світлі купа сміття починає відкидати тінь - і ця тінь перетворюється на майстерно створене зображення. Самі художники називають такі інсталяції "тіньовими скульптурами" і досить часто зображують у цьому стилі самих себе. Наприклад, скульптура "Життя - сміття" за правильного освітлення відкидає на стіну досить впізнавані силуети Ноубла і Вебстер, які задумалися про сенс існування.

Життя - сміття

Юкен Теруя теж створює композиції зі сміття, але вже не епатажні, а спокійно-філософські. Теруя народився на острові Окінава, що входить до складу Японії, проте повністю японським не є: окінавці - особливий народ, зі своїм звичаями, культурою, мовою, а колись і державою, що лише в XIX столітті підкорилася Японії. Почуваючись чужинцем у власній країні, Теруя поїхав спочатку до США, потім до Берліна, де і звернувся до творчості. Звичайні пензлі та фарби були йому не до вподоби, тож митець звернув увагу на паперові та пластикові пакети, а також старий картон і навіть втулки для туалетного паперу. Це було принципове рішення: художник хотів одночасно і підкреслити проблему надспоживання, і дати некрасивим й непотрібним на перший погляд речам друге життя. Його улюблений образ - дерево: Теруя вирізає, складає і склеює з пакетів цілі ліси. Парадоксальним чином він воскрешає дерева в тому матеріалі, з якого вони були зрубані. 

Ліс нагадувань

Халіл Чішті - сучасний пакистанський художник, який зараз живе в Нью-Йорку. Він твердо переконаний, що справжнє мистецтво повинно закликати до трансформації та змін. Тому він прагне перевернути погляд типового глядача на мистецтво. При погляді на його скульптури здається, ніби вони майстерно вирізані з дерева або склеєні з безлічі шарів найтоншого паперу... Але насправді свої фантастичні скульптури Чішті робить із пластикових пакетів. Він прагне перевернути з ніг на голову уявлення про нібито шляхетні матеріали для предметів мистецтва. Справді, чи так сильно на практиці бронза або мармур відрізняються від пакета з супермаркету? А якщо для вас відрізняються, то на що насправді ви дивитеся - на саму скульптуру чи її статус?..

Зломлений Месія

Мистецтво такого роду не може й не повинно подобатися усім, втім воно спонукає до роздумів й дискусій. Чи існують насправді непотрібні речі й чи потрібно нам стільки речей щороку? Якщо навіть сміттю можна дати нове життя і зробити його втіленням естетики, то, можливо, річ не в надлишку сміття, а нестачі уяви?.. І де врешті-решт проходить меда краси?

А що ви самі думаєте з цього приводу?

___

Для обкладинки статті використана робота Джошуа Софаєра "Пластикова людина" 

Ольга Орінго