Завершуємо тиждень солодкими «‎казками» від барменів, у яких вже є гіркота дорослішання. Але в дорослому віці є і свої принади, які недоступні дитинству. Обирайте коктейль, із яким сьогодні проведете вечір за улюбленою книгою!  

Наша вранішня екскурсія до дитячої бібліотеки Івано-Франківська була лише початком подорожі. Книжкові храми в Україні завжди були не в перших рядах державних інтересів, тож те, як виживають бібліотеки в наших економічних умовах, дійсно схоже на диво. І те, що невеликому обласному центру та його громаді вдається підтримувати діяльність своєї бібліотеки — велика заслуга дорослих, які розуміють важливість присутності дитячої книги в житті малюків.

Будь-яке місто, як і будь-який дім, є не лише втіленням архітектурного генія. Звісно, все колись починається з фундаменту, з першої цеглинки. Та справжнім життям стіни будівлі наповнюються з першим обертом ключа у замковій щілині. Без цього навіть ошатні замки лишаються темним муром.

Щоб книжки знайшли своїх читачів навіть у найвіддаленіших куточках світу, там, де люди спілкуються іншими мовами, плекають інші традиції та, можливо, дивляться на світ інакше, потрібне щось таке саме потужне, як чаклунство.

Януш Корчак колись писав, що до дитини не потрібно спускатися з власної висоти — до неї, навпаки, потрібно тягтися навшпиньки. Це справедливо не лише для виховання, а й для письменництва. Написати дитячу книжку — коротеньку казочку, а чи навіть віршика — буває складніше, ніж великий роман...

З тихим скрипом відкриваються дверцята книжкової шафи, там, за палітурками – світи й галактики. До якого ми дотягнемося першим, яка книга першою прокладе місток між маленькою людиною й величезним всесвітом уяви? 

Якщо добру частину вашої домашньої бібліотеки складають казки, романтичні й пригодницькі фентезі та інші представники дитячо-юнацької літератури, хоча діти-пташенята вже давно виросли, напрошується висновок — ці книги досі люблять й читають.

На щастя, у багатьох українських містах досі зберігаються архітектурні згадки про різні часи минулого України, як славетні, так і сумні…  На щастя, історію нормальні люди не переписують, а сприймають з відкритим серцем та чистим розумом. На щастя, за кожною вцілілою спорудою, за кожною пам’яткою стоять тіні наших предків, тих людей, які це будували та наповнювали життям. 

Від письменника, особливо по-справжньому талановитого, зазвичай чекають, що він і в житті відповідатиме тим ідеалам шляхетності, чесності та краси, які описує в книгах. Скажімо прямо, вдається це не всім. Однак наша героїня - Астрід Ліндґрен - із тих, хто був вірний своїм ідеалам і у творчості, і в житті.

Існують такі неймовірні розповіді, які ніби вміють адаптуватися під людину. Вони напряму не виховують, не показують приклад, не читають нотацій та не диктують мораль, а просто відчиняють двері до тієї планети, яка підійде саме вам…