Весняний степ, що розкинувся на верхівках скель та балках, нагадує зелений килим із строкатими візерунками, над яким гудуть невтомні працівники — бджоли та джмелі.
Заготовлюють перший весняний нектар.

Пурпурова глуха кропива заполонила широкі луки, а поміж нех вирізняється небесна блакить гіацинтиків та жовто-біла тендітність фіалок.


Подекуди виринають пухнасті стебла нонеї, світло-рожеві капелюшки валеріани.


Немовби зіткані із сонячних променів, розкриваються дикі тюльпани.
Посміхаються до сонечка його земні діти - кульбабки.


Милує око щедре різноманіття ірисів, серед яких неможливо обрати своїх улюбленців, тож хочеться запам'ятати кожен.

Прикрашає скелі жовтогаряча авринія, тягнеться до самого неба, нагадує про рідні кольори.

Солодкий запах білопінних абрикос дурманить голову. Тож молоденька яблуня і собі поспішає приміряти весняний наряд, зачаровує своєю ніжністю.



Пурхає над різнобарвним килимом підсрібник Латонія.

Високе небо дивиться на всю цю красу, сповнене блакитної прозорості, відпускає свої дивовижні човники у далеку подорож...


Ліс, на відміну від степу, озивається до тебе пташиним різноголоссям. Здається, на кожній кроні вже є звите гніздечко.

Молода трава наполегливо пробивається через тогорічне листя. Де-не-де можна розгледіти золотаві зірочки, лісові фіалки, поодинокі червонокнижні брандушки.
Мох теж починає випускати паростки. Буріє на корі лишайник.

Уважно прислухається та придивляється до весняних змін лісовик, що прокинувся. Скільки роботи чекає його попереду.

Гомонять угорі старі сосни, готуються убратися м'якими гілочками.


Дикі абрикоси ще чекають у затинку тепла, щоб нарешті подарувати лісу свій незрівнянний аромат.

А величний Дніпро ловить відображення змін у своїх синіх водах, розливається на повні груди, пришвидшує свої течії, перегукується з лісом.
Його береги прикрашають сріблясто-зелені верби та осокори.
Весна змінює все навкруги та торкається кожного серця...
Але весна уже була...