Батони намальовані біля однієї пекарні-кав'ярні. Вона до 22-го задумувалась як щось молодіжно-богемне з відповідною клієнтурою. А потім з'ясувалось що в пекарні є запаси борошна.  І вони почали пекти хліб, який волонтери розвозили на півміста, бо більше нічого ніде не було, під обстрілами в місто нічого не привозили...
Якщо будете біля Держпрому - це навпроти через трамвайну колію та дорогу. Кава там дійсно дуже смачна. А гарбузовий пиріг - витвір мистецтва. Тільки будьте обережні, бо голуби на дитячому майданчику теж вважають вироби з цієї пекарні дуже смачними і намагаються відібрати :) 















 

Та модернова сіра будівля - призер архітектурного конкурсу. У нас і таке можуть :) Окрім будинка з Єдинорогом на тій вулиці є ще один схожий, с дзеркалами на фасаді. А той, що нагадує тортик, колись належав кондитеру. Там стільки цікавих деталей - можна роздивлятись годинами. Більшість цих маршрутів проходить дуже близко до однієї маленької крамнички на Ярославській, де живе срібне диво та працюють неймовірні люди. Знайду ще Тіняковку (колишнє швейне підприємство с величезним підземеллям), вона взагалі майже поруч.

В підземеллі колись були швейні цехи. Для світла використовувались спеціальні свтлові колодязі (лише один залишився саме з тими скляними призмочками але по фото не розбереш що воно та для чого, тому не додавала). Звісно ж, воно нікуди більше не веде те підземелля - ми ж не в Києві де ці всі ходи будувались століттями. Але акустика там неймовірна, трохи нагадало цистерни Стамбулу. І ще дуже холодно. Верхні поверхи планувались під IT контори - там крутезний опенспейс та величезні вікна, де до лютого не встигли вставити скло. Колись поруч прилетіла ракета - потрощено навіть те скло, що було складено в середині приміщення. Але і без вікон можна уявити, який це надзвичайний простір і що там могло б бути. І напевно - буде!! Картини зроблено з гудзиків, що залишились від швейного виробництва, і ще є музей з лекалами, гостівськими стандартами, манекенами та іншими речами, про які сучасна молодь навіть не чула. Так, динозаврів ми теж пам'ятаємо :) 

Скрипаль на даху це теж одна з визитівок міста. До речі, їх у нас два, Скрипаля. Про це є дуже цікава байка, що стала однією з легенд міста. Традиційна піцца з Буфету - колись швидкий перекус в робочу переву, зараз - просто смачно, як і раніше, хоча воно до піци взагалі ніякого відношення не має, окрім назви. :) Метелик Подалірій, він же Вітрильник. Колись їх взагалі не було в Харкові - надто холодно. Перший раз дуже давно побачила в Донецьку де він літав над кущами троянд. Зараз такі метелики кружляють влітку на Саржиному - глобальне потепління, а де ті троянди - хто зна..
Оте дерево на будинку - майже все що залишилось від будівлі. Ракета поцілила в середину щільної забудовіи, вціліла фасадна стіна, але законсервували, сподіваюсь, відновлять.
Будувати нове, пам'ятати втрачене - дуже схоже на девіз нашого часу. І це не тільки про Харків. 

Галино Георгієвно, щиро дякуємо, що любите Харків та ділитеся його красою! 

Якби не Ви, я б так i не дiзналась i не побачила такий Харкiв. Дуже-дуже Вам вдячна   

Я дуже вдячна за фото Міста, за роботи Гамлета, за щемливу любов до Харкова, за звіти, за іронію і за все інше ( яке стоїть комом у горлі). В котрий раз дивлюсь на фото і думаю : " Як це можливо? що це за диво?". Але щоб знизити рівень патетики, згадую старий анекдот про Чака Норріса,про якого казали, що коли різав цибулю, то плакав не він, а цибуля. Саме тому мені імпонує  "тендітна" сила Гамлета, який теж сьогодні промовляє до мене завдяки Вашим фотозвітам і уособлює силу Харкова.