Вчора була на екскурсії з Максимом. Горбатий міст та продовження перерваної зливою подорожі по вулиці Дівочій. 
Починали від пам'ятника закоханим та величних дубів (біля пам'ятника ростуть ще майже підлітки, років 200-300).

Серед 7 мавзозелів-саркофагів з чудесами Харкова є один, який відрізняється від інших за матеріалом та виоготовленням.
Хто знає або вгадає - який і чому так? :)
Вулички, що ведуть вниз до Горбатого мосту, ховають справжні дива.




Ось цю сіру будівлю навпроти International House відбудовано та здано в 2025 році. 
НЕ після прильотів. Просто ПЛАНОВО відбудовано. В Харкові. Зараз.
Вона дуже гарна та вражає своєю архітектурою.

Інститут імені Бекетова, крило якого було зруйноване майже до фундаменту, вже вивели під дах. І це теж хоча і не архітектурне, але звичайне Харківське диво.
Будинки Олександра Івановича Ржепишевського розсипані по місту наче перлини. Кожну з яких можна розглядати безкінченно довго. Наприклад ось цю, навпроти інституту, хоч і покоцану вибухом. 

Маленькі вулички і провулки ховають свою історію та пам'ятають своїх колишніх пожильців, які вже ввійшли в історію.  





Вулиця Дівоча. Де на розі з Чорноглазівською жили Ю. Олеша і В.Катаєв

 

Горбатий міст колись втконував роль "лежачого поліцейського" але для коней. Для того, щот важким відвождам було легше зупинитись, міст зробили не рівним а "горбатим"..
Де вже ті підводи та й міст давно рівнесенький, але назва залишилась.


Це теж Дівоча. Тут трохи гірше, не реставроване. Але там живуть люди.


А ось це вгадаєте де? 
Особисто я побачила цю стіну вперше в житті, на мій сором. 

Будинок--замок. Таи навіть підвісний міст є. Колиь було замовлено та будувалось на дві родини. Всередині два крила що точно відзеркалюють одне одним.

А ось тут дуже цікава історі.
Харківський варіант Мулен Ружу та цілий квартал розваг.
Прилетіло в другу мирову. Вже не відбудовували, бо навіщо радянським людям Мулен Руж? А кажуть, що було дуже цікаво.
Туди навіть трамвай провели. Для зручності.

Пам"ятник піддослідним щурам. 
Це остання робота скульптора Сейфаддіна Гурбанова.
Він захворів на ковід, але будучи противником щеплень придбав довідку і лікування проводилось за протоколом для щеплених і закінчилось летально.

Про Євгена Олеговича Комаровського зараз знають всі.
Але першим врачом педіатром в місті був Владислав Андрійови Франковський на чию честь за його життя було названо вулицю.
За все своє життя він приняв близько півмільйони пацієнтів. Важко уявити собі.



Історія міста проходить крізь століття та війни. Скромна стела замордованим та спаленим фашистами в лікарнях пораненим.
Слухаєш і згадуєш сучасність. Ким треба бути, щоб повторювати ТАКЕ ? 
Але ми встояли тоді, вистоїмо і зараз.

Помітила ще таку цікаву річ - майже всі цікаві та гарні будиник належали або благодійним організаціям, або лікарням (в перше чергу - дитячим). 

Ще один будинок Ржепишевського.
І дуже замислений кіт навпроти :)

А потім було ще кафе, які майже всі зараз вийшли на літні тераси, виставка в артпідвалі, запах квітнучих лип та троянд





Червненвий Харків, що пахне спекою, липами і трояндами. 

На екскурсії зі мною була Нічна жовтнева гра з адуляром

 

.. На цьому тижні прилетіло саме по тій вулиці, по якій проходила екскурсія.
Палав один з будинків на цих фото. Старе місто, архітектура початку 19 сторіччя... Але я встигла сфотографувати його ще цілим. Напевно, це найголовніше зараз - встигнути....
Тиждень видався важким. Кілька днів тому вночі шахед влетів в сусідній будинок. За ті кілька секунд, поки діти відповіли, що вони цілі, пройшли сторіччя. А потім вулиця замиготіла ліхтариками - люди побігли рятувати інших людей. Саме вони руками відкатили кілька машин з газовими балонами від пожежі, бо інакше.... 
Після відбою в місті вмикають фонарі там, де прилетіло. Знала це й раніше,але у нас ввімкнули вперше. Якщо вночі десь світять ліхтарі - там біда. 
Прибирати, здається, почали одразу як ввімкнули світло. Тому що на сьому ранку вже стояли крани та зашивали дсп верхні поверхи, асфальт домивали від пожежі, уламки були зібрані та завантажені до смітників. 

Після обіду в цьому квітнику вже не було жодного уламка - прибрали грабельками  та руками. 
Бо у нас же квіти, а ще котики. А у котиків лапки.

І покоцаний уламками автомат з водою працює.
Потрощені уламками але не спалені машини дбайливо загорнуті у плівку як гусені  шовкопряду і виставлено в рядочок на вичищеному асфальті.
В манікюрному салоні, що через 50 метрів від прильоту, не було скасовано жодного замовлення. 
І головне - всі цілі. 
Це теж Харків. Та історія міста, яка пишеться зараз. 
Ну і якось так

 

Прогулянки Харковм продовжуються. І навіть якщо минулого року ти вже був на цьому маршруті, все одно почуєш щось нове або подивишся під іншим кутом і це - чудово!



Природознавчий музей відкрито і він працює для поодиноких відвідувачів а не тільки для груп, як раніше. 
А цю скульптурну групу робили зі студентів медицинского вишу.
Африканець-терапевт з Анголи потім зробив знімок з собою на фоні скульптури та відіслав рідним - дивись, мамо! Я так гарно вчусь, що мені вже пам'ятник зробили! :)
А взагалі це так дивно, коли з захопленням розповідаєш сусіду про колишній величезний яр біля нашого будинку і чуєш у відповідь - ну звісно був! Ми колись там ледь не загубили футбольного м'яча в дитинстві.
Потім згадуєш про заливні луки на місці сучаного Барабашово і розмуєш, що історія міста пишеться тут і зараз.
І пишемо її ми з Вами.
.. І ще жодним руснявим ракетам не знищити її ніколи - вона не тільки в стінах будинків, вона всередині нас. 
 

Харків пахне трояндами.
Тоді, в 22-му  це було диво - бачити чарівні квіти серед того жахіття, що відбувається навколо. Зараз ми, здається, звикли. Людина взагалі дивна істота - призвичаюється до всього.
Але беззаперечно те, що за ці роки ми навчились цінувати кожну мить того життя, яке живемо тут і зараз. Шкода, що такою ціною.
В парку розквітли лотоси. А троянди..... Мені здається, що додали нові сторти або замінили ті, що росли там раніше.
Таку кількість квітів я бачила тільки колись дуже давно в Донецьку. І от зараз тут у нас.
Надважко було обрати менше ніж 100500 світлин з того всього що там наклацала :) 



















Вітаю з  професійним святом, любе Орінго! Харків приєднується до поздоровлень та дарує Вам ці квіти. 
... і ще мені здається,  що одна з цих квіток назавжди закарбується в каблучці Харківський спадок від Олі :) 

 

Спекотний літній Харків радує фонтанами, квітами та метеликами. Навіть з розпризкувача для води можна зловити яскраву веселку. У мешканців парків вже народились дитинчата і півміста встигли запостити маленьке каченя, що невпинно "нарізає" кола в озері центрального парку. Мама-білка виховує більченя що познає світ, за руку не тримає, але слідкує за ним на відстані. Життя триває...







А ще люди.
Опів на восьму ранку вже клацають тенісні м'ячики, по доріжкам бігають-ходять-прогулюються для тренування старі й молоді. Потім підтягуються знавці йоги-пілатесу і ще чогось невизначеного, але теж дуже цікавого. Мами бавляться з немовлятами на траві, діти стрибають в воду та верещать під крижаними струями фонтана-хмаринки.
...От тільки дзижчання шахедів та вереск ракет інколи псують картину.
І ще не вистачає моря. Великого та неосяжного бєлгородскього моря. Такого щоб не переплисти і не переїхати. І щоб берегів не було видно і тих, хто на тому боці разом з їх ракетами. Дуже хочеться те море....

Так зараз виглядає наш музей


Але знаєте що? В 43-му від попередніх фашистів йому теж дісталось, але ж відбудували. Ми вже навіть не знали, що він був зруйнований.
А хто знає, чим відрізняється картина Запорожців, що пишуть листа султану, з Харківського музею від тієї що в пітері? 
Знала що їх дві, але чим відрізняються не знала до вчора.
.... Колись давно в Харкові було дві школи з експериментальною програмою по малюванню. Ми робили архітектурні проекти, писали та ілюстрували книжки і здавали потім повноцінну дипломну роботу - тривимірний проект дітячого майданчика, який вигадали самі і для себе. В 6-му класі. І це був не той час, коли все робили батьки, тож напружувались самі. Ну і звісно, музей. Ми ходили туда майже кожного тижня. Мали обирати картини, занотовувати побачене, а потім на уроках розповідати, чому обрали саме це а не інше. 
Нас вчили не малювати, а бачити. Вчили бачити красу і думати про побачене. 
Колись, я знала наш музей з заплющеними очима - де знаходиться колекція порцеляни, де висять ті самі Запорожці...
Русня знову руйнує мої спогади дитинства.
АЛЕ. Всі картини збережено. Відбудуємо. НЕ пробачимо.