«Дорогий Дмитре Івановичу! Вітаю тебе з Новим роком і бажаю тобі цілковитого благополуччя, енергії та плідної праці. За сорочку тобі не доведеться нічого платити, носи на здоров’я. Це тобі як козаку від козака, щоб між москалями не забувавсь звідкіля сам, і то знай, що з москалем дружи, а каменюку за пазухою тримай».

Цей лист у 1887 році український етнограф Яків Новицький написав своєму колезі та письменнику Дмитру Яворницькому. Той на той момент мешкав у Санкт-Петербурзі, тож засторога була не зайвою. Подарунком до листа йшла вишивана сорочка. У ті часи носити її означало зробити свідомий вибір: відмовитися від зросійщення й повернутися до власної культури, попри ризик осуду, нерозуміння чи кар’єрних проблем.

Сьогодні вишиванка – невіддільна частина нашого життя. Ми вдягаємо її на свята, на навчання чи просто за велінням серця. До Дня вишиванки готують урочистості, освітні проєкти та яскраві акції. Та за цим кольоровим розмаїттям легко забути, що саме свято ще зовсім молоде – його започаткували лише двадцять років тому.

А під тоненьким вишиваним полотном криються десятиліття спроб відправити цю традицію у забуття. Часи, коли вишиванку таврували як "одяг селюків", коли за неї висміювали й репресували. Але на іншому боці завжди стояли ті, хто берегли своє й вишивали попри все – навіть голками з риб'ячих кісток у концтаборах.

Пам’ятаймо про це, шануймося й бережімо нашу культуру. Та одягнімо сьогодні свої найкращі вишиванки – адже за цю можливість заплачено дорогу ціну.

Переймає естафету Анастасія Орінго - впізнаєте усі прикраси? 

І поєднує вишиванку з прикрасами за творчістю Григорія Сковороди Оля Орінго

З любов’ю, команда Орінго.