Доброго дня, друзі!

     Під час останньої сесії клубу "Екслібрис" отримала щире задоволення від читання прози Майка Йогансена і малювання за нею ескізів, за що і дякую любому Орінго, а також за срібну згадку. 

* * *

НЕП
На вулиці шукаю сутінь,
Люблю імли ліричну вечорінь,
Тікаю з натовпу сумний і нерішучий,
Доки загасне день — і стане тінь.

Тоді з крамниць зростає корабель,
На стовбурах напружуються реї,
Угору парус рветься як орел,
На кубрику сияє лампа деві.

І, як матрос, ненавиджу туман
І смілим оком добачаю в гендлю
Фарватер, що старий накреслив капітан
І що удень скидався на леґенду.
1926



* * *

ДОКТОР ЛЕОНАРДО
Ах, дерево у пам'яті глухій,
Що виросло над обрій давніх літ
І так у полі зорянім заснуло.

 Немов не зорі то були,
 а деревій:
Райдеревом розкинувся над світом
І подолав полин — і переміг перій
І виріс в ігдразил,
— Морями, хмарами і снами оповитий.

Те дерево в дитячий край веде,
В туман, що закипає над рікою,
За пагорби, що десь за ними ген
Сховалась тайна — і розтала знов,
В жита, що їх хорунжий вітер
Веде за ті горби зустрітися, любов,
 З тобою…

— Під деревом, що стало серед літа.
1928



* * *

АЛЬЧЕСТА
Випливає чапля з туманів:
Тихо крилами моя махає птиця,
Мов у листя ранішніх лісів
З серця ронить кров — і кров стає суниця.

І ще тихше канула за грані
І розтала десь за соснами далеко
Чапля — може то була лелека —
Потонула в сутиші багряній.

І над плахтою картатою полів,
Що горіше, що солодше сниться,
В ніч любови, край останніх снів,
Народилось сонце-полуниця.
1928




* * *

Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю, чи впаду.
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.

Десь далеко одинокий коник
Пісню травам і лісам згадав,
Наче гасне дерев'яний дзвоник,
Наче спить і падає вода.

Скільки днів любилося з ночами,
Пропадало вранці у вікні.
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.

Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до віку, чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
1927



* * *

Вночі
 дзвенить
 комар:
Встають поля, підводяться гаї
І ріки підіймаються до хмар.

І хто я, я не знаю уночі
Й яке століття завтра настає, й чи
 Не качка оце скрикнула у сні…

Вночі
 дзвенить
 комар:
Встають поля, підводяться гаї
І мовчки підіймаються до хмар.
1928