«Мислити логічно» для нас — це синонім «мислити ясно». Неможливо пізнати світ, не користуючись логікою. Такий стан речей видається нам цілком природним і зрозумілим, і мало хто згадує про те, що у логіки був свій винахідник.

Майже неможливо повірити, що колись давно на землі панували абсолютно нелогічні часи. Людство будувало храми та зіккурати, вивчало зірки та щосили доводило теорему Піфагора (причому ще до народження Піфагора) — а логіки не було! Що, до речі, показує, що наука без логіки існує і непогано себе почуває. Але наука і ясність мислення — не одне й те саме. А ясністю мислення та розкладом світу на поняття і силогізми ми зобов'язані одній конкретній людині. Аристотелю, звичайно ж!

Античний портрет Аристотеля, 330 р. до н. е. 

«Звичайно ж» — тому що всі ми як мінімум чули вираз «аристотелівська логіка», і можна здогадатися (логічним шляхом), що між ними є певний взаємозв'язок. А ще тому, що якщо комусь і під силу створити абсолютно новий спосіб мислення, то саме Аристотелю. Це була воістину видатна особистість. Через 1500 років його б назвали «людиною Ренесансу»: він був класичним поліматом — математиком, натуралістом, лінгвістом, філософом, розбирався в політиці та суспільних процесах, економіці, теорії мистецтва… Коло його інтересів було просто вражаючим.

За фахом Аристотель був лікарем. Казали, що його родина веде свій родовід від самого Асклепія, бога медицини. Також казали, що Аристотель є далеким родичем македонської династії та самого Філіпа Македонського. Ймовірно, тому цар Філіп і запросив Аристотеля навчати свого спадкоємця Олександра — кому, як не родичу, довірити таку важливу справу! Сучасні дослідники вважають, що політичні праці Аристотеля були написані спеціально для молодого царевича.

Аристотель навчає Олександра, 1866 р. 

Окрім виховання майбутнього завойовника світу, Аристотель навчався в Академії Платона, вивчав морську біологію (!), сперечався з керівництвом Академії, брав участь у таємничих Елевсинських містеріях, подорожував по всій Греції, зрештою оселився в Афінах і заснував власну школу в будівлі біля священного гаю Аполлона Лікейського (вгадайте, як називалася школа, і яке сучасне слово походить від цієї назви). І в перервах між усіма цими заняттями Аристотель займався наукою. Схоже, він безперервно вивчав і аналізував взагалі все, що потрапляло йому на очі, від морських їжаків до театральних вистав. І про все писав, зрозуміло: він залишив після себе більше творів, ніж будь-який інший античний автор. Аристотель відзначився у всіх сучасних йому наукових сферах, і навіть заснував кілька нових. Одним словом — унікальна людина з унікальним розумом.

Аристотель у уявленні Рембрандта, 1653 р.

Але головна заслуга Аристотеля полягає навіть не в тому, що він вивчав безліч різних речей, а в тому, як саме він це робив. Справа в тому, що він був першою людиною, яка використовувала під час вивчення логіку та науковий метод. Наприклад, він уперше сформулював правила наукового пізнання:

• доказ має ґрунтуватися на принципах, які, у свою чергу, теж можна довести (удар блискавки краще пояснюється погодними умовами, ніж втручанням Зевса — тому що вивчити поведінку хмар простіше, ніж запитати у Зевса безпосередньо);
• не можна по колу пояснювати передумову висновком, а висновок передумовою (наприклад, «усі мешканці Криту — брехуни, а брехуни вони тому, що живуть на Криті»);
• доказ повинен працювати не тільки для окремого випадку, але й для всіх подібних випадків, що відбуваються за аналогічних умов (якщо ти довів, що дуб, що стоїть на пагорбі, притягує блискавку, значить, це буде справедливо для всіх дубів порівнянної висоти, що стоять на пагорбах);
• доказ твердження має більшу вагу, ніж доказ заперечення (доказ того, що критяни можуть говорити правду, вагоміший, ніж того, що вони можуть не брехати (бо критянин, який не бреше, не обов'язково говорить правду — він може мовчати, спати тощо);
• неможливо одночасно мати думку і знання про щось (неможливо одночасно вірити в Зевса і знати про його існування — ти або дотримуєшся якоїсь думки про Зевса, або у тебе є факти про нього, які можуть з думкою і не збігатися)

Усі ці речі зараз здаються нам основами наукового мислення, без яких взагалі не варто братися за науку. Чи можете ви собі уявити, що ще відносно недавно все це було новим і незвичайним? Наука процвітала — а наукового мислення не було. Звучить неймовірно, але це правда.

Аристотель у «Нюрнберзькій хроніці» 1493 р.

Логіка Аристотеля зараз теж здається нам простою і природною. Що може бути простішим, ніж взяти два твердження і вивести з них третє? Усі греки носять бороду; Аристотель — грек; отже, Аристотель бородатий. Усі іноземці не можуть мати нерухомість в Афінах; Аристотель народився в Македонії; отже, Аристотель не може мати нерухомість в Афінах (і будівлю Лікею йому доводиться орендувати). Але й така схема «перше твердження — друге твердження — висновок» теж не існувала завжди. Вона вперше з’явилася в «Органоні», масштабній праці Аристотеля, яку можна назвати підручником правильного мислення. Саме там викладені і правила формальної логіки, і основи наукового підходу.

Там же описано, як не потрапити в пастку хибних тверджень, які маскуються під істинні — так званих софізмів. Слово «софізм» походить від «софіст» — софістами називали вправних ораторів, які за допомогою зовні несуперечливих фраз могли довести до абсурду що завгодно. Те, чого людина не втратила, вона має; ти не втратив роги; отже, ти рогатий! Це один із найвідоміших софізмів, який так і називається — «Рогатий». При всій своїй абсурдності спростувати його не так просто.

Статуя Аристотеля біля Фрайбурзького університету, 1915 р.

А Аристотель пропонує цілий набір перевірок таких сумнівних тверджень: наприклад, чи немає в них двозначних слів і виразів? чи коректно сформульовані речення? чи точні визначення? Наприклад, у випадку з рогами людина має не тільки те, що не втратила, але й те, що отримала; ти не отримував рогів, отже, їх у тебе немає. До речі, а як ви думаєте, що не так у вихідному софізмі про роги?

Щоразу, коли ми закликаємо когось «мислити логічно» або апелюємо до наукового мислення, варто пам’ятати, що всі ці фундаментальні речі — заслуга однієї-єдиної людини. Страшно уявити, що б ми робили без Аристотеля. Втім, можливо, формальну логіку придумав би хтось інший. А можливо… логіка виглядала б зовсім інакше? Як думаєте?

Женя Орінго