Гомінкий, радісний і життєдайний ЛітЯрмарок буяв аж три дні — з ранку до ночі. І сьогодні, коли поєднали свої впливи робочий понеділок та останній день літа, мені здається, ніби всі ці три дні поспіль я дивилася кольоровий сон чи яскравий фільм про геть інше життя. Фільм, де люди навколо чемні, цікаві та на одній хвилі зі мною, у кожного з них є чого повчитися, а довкола — тисячі непрочитаних книжок…

Ювелірність беззаперечно залишається моєю головною стихією, проте й книжки важать аж ніяк не менше: вони дають міцний фундамент для творчості та розраду в наші тяжкі часи, є надійним джерелом знань і цінністю, що не девальвується. Люди, які пишуть, видають, друкують та популяризують книжки, для мене — носії вищої магії слова.

Я розчинялася в цьому вирі й відчувала себе частиною великої справи. Майже нічого не встигала знімати — проживала все наживо, тут і зараз. Проте на теплі спогади матеріалу, мабуть-таки, вистачить…

Отже, тепер — про перші підсумки та мої нові захоплення. Писатиму в рандомному порядку, адже в любові немає п’єдесталу. І відразу наголошу: жодне нове захоплення не перекреслює давньої любові.

 Пані Ярина з видавництва «Вавилонська бібліотека» була з нами на одному поверсі біля сходів й неймовірно цікаво (як і завжди) розповідала про кожну привезену книжку та про «високу полицю». Обов’язково буде окрема історія — і про придбані книжки, і про книжкову «нішевість», і про спільний для ювеліріки та книжок еквівалент цінності. 

 Видавець Олександр Савчук теж залишається яскравою зіркою на небосхилі мого натхнення. Ще у п’ятницю, щойно він розклав книжки на столі, помітила невеличке синеньке видання на тему одного з моїх нинішніх досліджень — «Археологію слобідської України» О. Федоровського:

Я, захоплено: "О, вау! А в мене такої немає! Чого це я її раніше не бачила?"

Олександр, спокійно: "Та вона, мабуть, вам буде нецікава."

Я, здивовано: "Чому?!"

Олександр, знову спокійно: "Та в ній картинок немає."

Я, вже комбі-емоційно: "Тобто ви вважаєте, що в мене не вистачить уяви перетворити текст на картинки?!"

Олександр, трохи збентежено: "О, та ні… Але там справді немає ілюстрацій: вони зникли з архівів, залишився лише текст…"

У цієї книжки є захоплива історія перетворення з архівного рукопису на видання, та й про автора обов’язково треба буде розповісти окремо. Проте анекдот уже склався: потім я три дні поспіль розповідала всім, що Олександр Олегович не хотів продавати мені книжку без картинок, аж доки в неділю таки її не купила.

 Видавництво «Білка»: Від купівлі в них книжок не втримався ніхто з учасників нашої команди, а після спілкування залишилися найтепліші спогади. Неймовірна щирість людей та історій.

​ Видавництво «Жорж»: Їхні книжки читаю давно, Кван і Мітчелла колекціоную, але цього разу склалися особливо душевні розмови — про продовження книжок, про майбутній сайт… Це харківське видавництво, яке дуже постраждало від кацапського терору, все одно планує майбутнє і вперто гребе далі. 

Видавництво «Бородатий тамарин»: Суцільна несподіванка! Раніше я нічого в них не купувала й не читала. Підійшла, погортала, подивилася на пана Кідрука — і в результаті за три дні придбала п’ять книжок на подарунки чоловікам від 13 до 78 рочків. Дуже цікава модель видавництва, побудована навколо особистості письменника: цілісна конструкція, виразна подача й цілковита зрозумілість того, хто вони, що роблять і для кого. Впевнена, що це були далеко не останні придбання і що в «Бородатого тамарина» є чого повчитися.

 І дві головні зірки цього сезону, які надійно оселилися в моєму серці, — Людмила й Руслан Горові. Поки вони заселялися в серце, книжки їхнього видавництва «ТаТиШо!» вільно хазяйнували в моєму бюджеті: три книжки — собі, одна — молодшому онукові, чотири — у харківський шпиталь.

Фантастична цілісність особистостей, надпотужна синергія пари та справжнє трикстерство. Їхня присутність усередині ЄрміловЦентру відчувалася миттєво, відлунювала від склепінь і стін та додавала +100 до святкової атмосфери. А легкокриле дійство віршування й віщування пані Людмили — то взагалі щось позачасове. 

Нам пощастило мати зручний закапелок, де можна було перевести дух і зарядити телефон, тож я могла милуватися своїми героями зблизька. На жаль, ми з пані Людмилою розминулися у неділю, тому я так і не почула обіцяної історії одного вірша. Та життя триває — можливо, наші стежки ще десь перетнуться.

Повернувшись додому, я знову ввімкнула на ютубі улюблену пісню. Нехай їм вдасться зберегти цю справжню магію якомога довше…

Звісно, я поділилася з вами лише частинкою вражень. За спиною в мене височіє гора непрочитаних книжок (погляньте-но тільки на першу світлину в дописі!), у нотатках чекає на розшифрування купа абракадабри, та й світлини в пам’яті смартфона ще далеко не всі переглянуті. А скільки було зустрічей та розмов, які треба не забути!

Отже, попереду — багато розповідей про неймовірне завершення літа, про Літературний ярмарок, де я несподівано (хоча й цілком закономірно) потрапила до своєї країни мрій.

Далі буде…

З любов’ю — Олена Маслова