Усі ми знаємо, що найпростіше досягти успіху, присвятивши себе одній галузі (ну, максимум двом). Однак не всі обирають легкі шляхи; історія знає чимало людей, які не бажали зупинятися на чомусь одному і зуміли увійти в цю саму історію одразу з багатьох причин.

Для позначення людей, які зуміли однаково досягти успіху одразу в кількох різних галузях, існує зручне слово «полімат» — у приблизному перекладі з грецької «той, хто навчився багато чому». Також таких людей часто називають «людьми епохи Відродження», що логічно, проте абсолютно невірно. Логічно — тому що епоха Відродження дала світові безпрецедентну кількість «універсальних людей», які досягали успіху в усьому — згадайте Леонардо да Вінчі, художника, інженера, механіка та літератора в одній особі. Неправильно — тому що подібні видатні люди з’являлися і задовго до епохи Відродження, і багато століть пізніше (більше того, продовжують з’являтися й донині). Тому для більшої точності ми будемо використовувати слово «полімат».

Найпершим відомим поліматом, мабуть, був Аристотель. Вплив Аристотеля на сучасну науку досі неможливо переоцінити. Багато фактів, які він описував у своїх численних працях, давно застаріли, проте він відомий не фактами, а тим, що навчив усю сучасну науку мислити. Головна, і воістину історична заслуга Аристотеля полягає в тому, що він відкрив для світу логіку. Саме він усвідомив і сформулював правила логічного мислення, які зараз здаються нам простими й природними — наприклад, що на основі двох тверджень можна сформувати третє, або що твердження можуть бути загальними, а можуть бути частковими. Закони мислення так само важко вловити, як побачити повітря — причому з тієї самої причини: ми не схильні помічати й аналізувати те, з чим постійно живемо й взаємодіємо. Тож головним інтелектуальним подвигом Аристотеля можна назвати саме те, що він «побачив повітря» — сформулював закони людського мислення.

Класичний портрет Аристотеля

Але крім логіки, у Аристотеля було стільки захоплень та інтересів, що в якийсь момент він починає здаватися не реальною людиною, а міфічним героєм. Лише герой може одночасно бути й лікарем, і філософом, і математиком, і географом, і лінгвістом, і морським біологом (!). А у вільний час Аристотель писав політичні праці, вивчав етику та був наставником Олександра Македонського (бурхливі суперечки з яким дали йому масу матеріалу для політичних трактатів). Важко знайти галузь сучасної науки, на яку хоча б трохи не вплинув Аристотель. Хіба що кібернетика — і то, якби Аристотель мав можливість потрапити в майбутнє, він би й у цій галузі відзначився.

Після падіння Риму та настання Темних століть твори Аристотеля, як і багатьох інших античних філософів, надовго забулися. І є певна історична іронія у тому, що великого полімата Античності повернув європейцям інший полімат — Альберт Великий. Своє прізвисько він отримав цілком заслужено, причому ще за життя, від сучасників, вражених його розумом і широтою знань. Альберт Великий був єпископом у німецькому місті Регенсбург, теологом і філософом, а також логіком, ботаніком, хіміком, астрономом і теоретиком музики. При цьому він ще й був перекладачем численних праць Аристотеля, які він не тільки перекладав, а й доповнював власними спостереженнями та міркуваннями. Саме Альберту Великому Європа завдячує поверненню Аристотеля з забуття.

Скульптурний портрет Альберта Великого, 1493 р. (тобто на 200 років пізніше за час його життя)

Окрім усього переліченого, Альберт Великий, за деякими відомостями, був ще й… чорнокнижником. Так, обіймаючи посаду єпископа; ось де справді різноманітні інтереси! Ні, шановний єпископ, звісно, не викликав диявола і не літав на мітлі. Подібні чутки виникли через захоплення Альберта алхімією. Він дійсно дуже цікавився цією сферою і навіть написав ґрунтовний трактат «Про мінерали», який, втім, не стільки магічний, скільки мінералогічний.

Цікаво, що чутки про магічні практики анітрохи не псували репутацію єпископа, навіть навпаки. У народних оповідях Альберт Великий поставав могутнім магом, здатним за допомогою свого мистецтва перемогти самого диявола. Йому навіть приписували створення філософського каменю — і це сприймалося не як доказ зв’язку єпископа з нечистою силою, а як свідчення його розуму та сили.

Пам'ятник Альберту Великому біля Кельнського університету (1956 р.)

А тепер ми навмисно пропустимо епоху Відродження — полімати були в ній чи не повсякденним явищем, і ви самі, напевно, про них знаєте — і перенесемося в епоху Просвітництва. І тут ми зустрінемо людину з безліччю талантів і досягнень у всіх можливих сферах, яку ми, тим не менш, несправедливо знаємо лише в одній ролі. А він, тим не менш, був ще й письменником, видавцем, філософом, фізиком і винахідником. Це Бенджамін Франклін.

Трохи нестандартний портрет Франкліна в хутряній шапці (1777 р.)

Франклін — зразковий полімат; він із ентузіазмом брався за найрізноманітніші справи й незмінно досягав успіху. У вільний від політики час він займався фізикою, причому особливо його захоплювала електрика. Він ввів поняття позитивного та негативного заряду, відкрив закон збереження заряду та сконструював один із перших електричних конденсаторів. Однак фізична теорія цікавила його не так, як можливості застосування електрики на практиці. Франклін був твердо переконаний, що майбутнє за електрикою, і невпинно конструював найрізноманітніші прилади та пристосування. Одним із них ми, до речі, активно користуємося: це громовідвід. Однак, окрім громовідводу, Франклін збирав конденсатори та протобатарейки, і навіть намагався створити «електрованну» для терапії електрікою!

Алегоричний портрет Франкліна, який підкорює електрику (1816 р.)

Для Франкліна наука була невіддільною від життя. До речі, вирішення однієї цілком побутової задачі привело його до справжнього наукового відкриття. У якийсь момент Франклін замислився: чому поштові кораблі з Британії прибувають до берегів Америки пізніше, ніж торгові? По-перше, так не мало бути: поштові рейси задумувалися як швидкі й оперативні. По-друге, це виглядало абсолютно нелогічно: торгові судна рухалися довгим, складним маршрутом, а поштові кораблі йшли рівним курсом по прямій. І все одно вони запізнювалися, а торгові судна прибували раніше!

Франклін поставив це запитання своєму кузену, капітану китобійного судна. І той відповів, що торгові судна не просто так ходять довгим маршрутом — вони обходять сильні зустрічні течії. Франкліна це зацікавило, він почав опитувати інших капітанів — і на підставі їхніх розповідей та описів склав карту потужної течії, що йде на схід. Торгові судна його оминали, а поштові, які нічого про нього не знали, чесно йшли прямо і буквально застрягали у зустрічних масах води. Течію, яка не давала мешканцям Америки вчасно отримувати кореспонденцію, Франклін назвав Гольфстрімом — під цією назвою вона відома й сьогодні.

Перша карта із зображенням Гольфстріму, 1769 р.

Окрім усього згаданого, Франклін винайшов і запровадив у повсякденне життя безліч корисних речей: крім громовідводу, він винайшов біфокальні окуляри, плавальні ласти, а за деякими даними, навіть… крісло-гойдалку. При цьому свої винаходи він принципово не патентував, заявляючи, що «ми повинні радіти кожній можливості служити іншим за допомогою наших винаходів… і робити це вільно та щедро».

А чи відомі вам особистості, яких можна назвати поліматами? Можливо, ви й самі належите до них?

Женя Орінго