Що робить антиутопію менш лячною? Тоненька перепона нереальності між її простором й нашим: усі ці жахіття коються у якомусь вигаданому світі, а в нас – ну де вже таке можливо...

Чергове оновлення довідника! У цьому огляді літотеки в нас круглі кабошони, в яких характер каменю ще дуже добре видно, але вже можна робити невеличкі оправи. 

Наші найперші й найулюбленіші камінці – це саме вони. Починалося колись з дивного замовлення на огранювання куб. цирконіїв (розповідала в блозі у 2017 році про початок історії), а тепер маємо розкішну палітру природного і штучного каміння!

Тоталітарні держави, стеження, гноблення, підпільна боротьба... Здавалося б, усіх цих речей у реальному світі більш ніж достатньо, проте вже не перше століття люди зачитуються романами, що яскраво описують усе перераховане. Звідки ж узялися дистопії, і звідки в нас така непереборна тяга до цього жанру?

Чи існує українська літературна антиутопія? Авжеж! Цей жанр, який сформувався як своєрідний діалог із утопічними візіями майбутнього та критична реакція на надмірний оптимізм суспільних проектів, посідає важливе міісце в українській інтелектуальній традиції. 

В мене є одна з улюблених вправ для тренування розуму: поставити собі дивне питання, а потім від нього збудувати уявну конструкцію, доводячи її крок за кроком до фіналу. 

Травень щойно розпочався – а його краса вже вражає… Сонце пестить шкіру лагідними променями, в повітрі п’янко пахне бузком, і щось всередині, відкликаючись на посмішку природи, підштовхує творити й сподіватися на краще.

У першій частині підсумків ми розглядали загальні факти про конкурс, а сьогодні трохи заглибимося у відповіді на два додаткових питання. 

Всі ми знаємо вираз «муки творчості», що описує блукання уявою в пошуку точки опори — ідеї, від якої можна було б відштовхнутись.

Замальовка про сережки, які були створені завдяки конкурсу «Срібна мрія», але потім зникли з каталогу...