Добрый день, дорогой ОРИНГО и все участники конкурса!

Очень увлекла тема и как-то понесло в загадочные миры...Надеюсь, вам понравится моя поэма- фантазия о настоящей любви...

                                                                                                                 Крізь сто розлук,наперекір стихіям,

                                                                                                                 Кохайте так, неначе це востаннє,

                                                                                                                 Ідіть до істини, шукайте свою мрію,

                                                                                                                 Бо справжня цінність-це і є кохання...

ГЛАВА 1. ВІН І ВОНА

Там, де з подолу трусить місяць зорі

І мліє скал у сутінках графіт,

Там, де п"янить солоне дике море,

Здіймали хвилі пінний свій привіт...

 

І все,крім моря, майже спочивало,

І вітер стих, і квіти, і трава,

Дрімотний сон природа дарувала,

Неначе колискову завела... 

 

Та двом сьогодні зовсім щось не спиться,

Для щастя треба мало в ніжну ніч:

Безмежне небо,місяць блідолиций,

Він і Вона - так близько пліч о пліч.

 

Вона - тонка,неначе подих вітру,

Рум"янець на щоках,легка хода,

А очі-ніби озеро блакитне,

 Високий стан,обійми сильних рук,

Усе нутро коханням оповите,

Душа бринить-і чути кожен звук...

 

І все було неначе в їхній силі,

Допоки руку він її тримав:

І ритм сердець один на двох єдиний,

І душ тандем міцний, що їх єднав.

 

ГЛАВА 2.ТАЄМНИЧА ЗНАХІДКА

...Торкнулись неба молоді заграви,

І теплим подихом озвалась моря гладь,

Юнак прокинувся, поцілував кохану

Й пішов по берегу вже ранок зустрічать...

 

Він простягав назустріч сонцю руки,

Не маючи багатства, Він радів.

Не знаючи ні горя,ні розлуки

З коханою прожити Він хотів.

 

Аж раптом Він побачив під ногами

Щось незвичайне,пристрасне й манке.

Це ж - амулет,і в ньому дивний камінь

Поглинув в прірву, зупинив усе..

 

Юнак у несвідомому бажанні

Неначе в вічність, в камінь зазирнув,

Вдивляючись у дикі дивні грані,

Він запах невідомості відчув.

 

Якесь тепло ішло від амулета,

Спинився час, природа завмерла,

Неначе невідвідана планета

В середині його якась була.

 

Він бачив дивний світ-живий, яскравий,

Квітчасте небо,зоряні дощі,

Бамбукові хащі і райські трави-

І все навкруг іскриться і блищить...

 

Срібляться квіти, в золоті дерева

Із малахіту трави росяні,

І в пишнім сяйві цьому-КОРОЛЕВА

Неначе пава випливла з пітьми.

 

ГЛАВА 3.ЧАКЛУНКА

У постаті її-небесна врода,

На плечі сиплеться волосся водоспад,

Обличчя трохи підвела суворе-

Одразу час спинився у очах!

 

Юнак вдивлявся в ці холодні очі

З смарагдовим відтінком чарівні:

--Хто ти, Чаклунко, щовід мене хочеш,

Чи ти являєшся мені у сні?

 

  "Моє ім"я - ЕНІГМА,донька раю,

Я-диво Всесвіту і насолоди тінь,

Разом з тобою ми сягнемо небокраю,

Я поведу тебе в мінливу далечінь.

 

З тобою разом ми на золотих просторах

Вдихати будемо нектар квіткових див,

У морі самоцвітів кольорових

Попливемо в казкову далечінь.

 

Та ти забути мусиш про КОХАНУ, 

Про той вогонь, що у душі горить,

Торкнися каменя, бо часу дуже мало.."-

Й звабливо усміхнулася на мить... 

 

..Він захотів забути всі проблеми

І обірвати межі із буттям,

Юнак востаннє подививсь у небо

І в світ красуні вмить попрямував.

 

ГЛАВА 4. ТАЄМНИЦЯ ЕНІГМИ

Минуло літо, й вже весна минала-

Одноманітні гірко-терпкі дні,

Та все ж йому чогось не вистачало,

Хоча у золоті він жив і у сріблі.

 

Бо Він згадав. як разом в літній тиші

Рука в руці з коханою Він був,

Щасливі, юні, трепетні і ніжні-

Ну як про обіцянки Він забув?

 

А Він хотів тепла, хотів любові

І посмішки на рідному чолі,

У снах відвертих очі волошкові

Він бачив не ЕНІГМИ, а ЇЇ...

 

Він вмить прозрів, звернувшись до Чаклунки:

"Доволі! Все!Не можу! Зрозумій,

Моя душа так прагне порятунку,

Відкрий свої ворота чарівні!!!

 

Хоча так зручно поряд із тобою-

Візьми ключі від зоряних світів,

Бо крила зламані так прагнуть волі,

Зітри закляття, бо немає сил,

 

Кохаю ту, що думки мої гріє,

Котра приходить у найтяжчий час,

Яка долоні простягає милі

І чий вогонь у серці не погас.

 

Не роз"єднають нас холодні зливи,

З тобою я, душа ж належить їй,

Були ми бідні, та такі щасливі,

Я не живу без неї, зрозумій..."

 

ЕНІГМА подивилась гордовито:

"Хотіла я  кохати так, як ти-

Шалено, до нестями, без упину,

І  щоб уже з тенет тих не втекти.

 

Та чар моїх давно зійшло прокляття,

Вщент розлетілись кола чарівні,

І вже не загасити це багаття,

Допоки поруч будуть два вогні.

 

Допоки сонце сходить і заходить,

Кохання буде на землі цвісти,

І знову з НЕЇ ВІН очей не зводить,

Щоб це натхнення в серці зберегти..

 

Лети ж до неї із поривом вітру,

Прийди солоним весняним дощем,

Візьми з собою оберемок квітів,

Укрий від бурі зоряним плащем.

 

Нехай та яшма, що у талисмані,

Зігріє світлом, збереже від бід..."-

Сказала так......і зникла у тумані,

І разом з нею зник чарівний світ.

 

ГЛАВА 5. ЩАСЛИВИЙ РАНОК

...І знову берег, сонним морем скутий,

Шепочуть , граються хвилясті баранці,

Промінчик сонячний торкається нечутно

Ранкової тендітної краси.

 

Вже дзеленчать птахи і линуть звуки,

А в небі розлилась п"янка блакить.

Під голову підклавши білі руки,

На березі морськім кохана спить.

 

...Так все це сон, і не було нічого

Серед чужих забутих помилок?-

І він відчув безмежну легкість знову:

І запах вітру, і чуття думок. 

 

ВІН став для НЕЇ вірним охоронцем,

А що було - то ніби злий оман...

...Та у руці виблискував на сонці

ЕНІГМА - дивний дикий талісман...       

                                                   

 

P.S.Простите за такую длинную историю...