МАМИН ХЛІБ

Тоді було лише в неділю свято,
Тікала за поріг суботня ніч,
Коли вставала дуже рано мати
Місити тісто і топити піч.

Мов за велінням дивної жар-птиці,
Від серця вмить спалахував вогонь...
Мені і досі все ночами сниться
Тепло ласкавих маминих долонь.

Окраєць хліба нам подарувати
Єдину радість повоєнних днів,
Спішила, не доспавши ночі, мати,
І веселіше той вогонь горів.

Чекали до обіду, як годиться,
І ніжність відчуваючи м'яку,
Дивились, як гарячі паляниці
Лежали на розшитім рушнику.

А в хаті пахло сонцем і полями,
Волошками і стиглістю колось...
Я твердо і назавжди знаю, мамо,
Життя моє із хліба почалось.

Благословенна земле-трудівнице,
На тебе я дивлюсь - не надивлюсь,
Земним поклоном житу і пшениці
Я, де не йтиму, низько поклонюсь.

Ми хліб давно не ділим на частини,
Та скільки ще не пройде зим і літ,
Зі мною до останньої хвилини
Святий, як Батьківщина, мамин хліб!