Видиш, брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком 

Журавлі в вирій.

Чути: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру.

Мерехтить в очах

Безконечний шлях,

Гине, гине в синіх хмарах 

Слід по журавлях.

«Журавлі» мали конкретного автора, ім’я якого не варто забувати. Богдан Лепкий, письменник, педагог, перекладач, літературний критик, літературознавець і художник – непересічна особистість в нашій з вами історії. І слова про смерть на чужині у його випадку були не засобом художньої виразності, а особисто вистражданими…

Богдан Лепкий народився у Тернопільській області, яка тоді входила у склад Австро-Угорської імперії. Ще у підлітковому віці він співав у гімназійному українському хорі, був знайомий з акторами мандрівного театру «Української Бесіди», зокрема з  Степаном Яновичем (батьком Леся Курбаса), навчався малюванню у українського художника Юліана Панькевича – і це при тому, що навчання у гімназії було на польській мові. Далі він навчався одночасно  на філософському факультеті Віденського університету та на філологічному відділі Львівського університету, причому українську історію та літературу вивчав під керівництвом Михайла Грушевського. Отож, надійна база на подальшу українську творчість була закладена – і далася взнаки.

З 1899 Богдан Лепкий викладав у Ягайлонському університеті у Кракові українську мову та літературу. Участь у краківській «Просвіті», організація Шевченківських академій, публічні лекції з літератури – справ у нього було багато. Між тим світом котилися війни та революції, осторонь яких лишитися не виходило. Довелося багато вимушено подорожувати – Відень, Берлін, Вецлар над Ляном, знову Краків… Туга за рідним домом подорожувала разом з ним.

Віденьске видання 1915 року. Ілюстрацію зі вбитим стрільцем створила українська художниця Олена Кульчицька. 

«Журавлі» написані у Кракові 1910 року. Ось що розповідає про це сам автор: «Я вертав з театру, з драми Виспянського «Ніч листопадова», під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики відлітаючих журавлів. Вірш склався немов сам із себе, без мойого відома і праці.

До його підібрав музику мій брат, Лев Лепкий, січовий стрілець, і ця композиція стала улюбленою стрілецькою піснею...».

Чого ж саме журавлі? Ці птахи асоціювалися одночасно й з польськими повстанцями, що намагалися звільнитися з-під чужинської влади, й з українцями, які вимушено покидали свій край… Микола Сивицький, який проводив літературознавчі дослідження над доробком Богдана Лепкого, пише про це так: «Як журавлі у вирій, йшли польські легіони в бурю щораз далі від рідної землі. Але вітер в очі і град товче, ломляться ключі журавлині. Збридло серце (життя?), збридла любов, отруєне тіло, і крила вже поламані»…

Сумний образ, прості слова – і ось пісня помандрувала з січовими стрільцями назад, на рідну Україну. У 1912 році її  надрукували у львівському літературно-мистецькому часописі «Неділя». А вже за часів першої світової війни сприймали як народну, співали у війську і в таборах, в Україні і за її кордонами.

Кольє "Лети" з журавликом

Летять журавлі, видивляються у тумані рідну землю. Та в які б далі не закинуло нас життя, нашої пам'яті та пісні в нас не відібрати – якщо, звісно, ми не захочемо відмовитися від них самі. 

Ольга Орінго