Ескіз слайду «Паросток та Півник» не став переможцем конкурса "Срібна мрія - 22", але думками я весь час поверталася до нього. Можливо, справа тут була в дуже сильному мексиканському прислів'ї?
«Вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми – насіння».
Виснажлива постійна боротьба з ворогом, що уособлює зло у брудному вигляді, зробила наше сприйняття світу більш чітким і сфокусованим. З одного боку, ми зараз не звертаємо увагу на багато речей, що були важливими до чорного лютого, а з іншого — бачимо, як звичайні речі перетворилися в магічні артефакти.
На початку квітня в наші медійні кола увірвалися шафка і півник з будинку у Бородянці, на який загарбники скинули авіабомби. Побачити щось вціліле серед руїни було несподівано, а те, що під час вибуху встояв крихкий керамічний півник — просто магія. Усі ми, так чи інакше, вже є такі васильківські півники, які у мирний час могли тріснути від необережного руху, а тепер від вибуху лише злегка припадаємо пилом...
Важко навіть уявити зараз, якими ми вийдемо з цієї клятої війни, як звикатимемо до нічної тиші і що буде стояти зверху на наших міцно прикручених до стіни шафках. Чомусь мені здається, що півники там будуть теж. А поки що з нашого насіння волі зростають пружні паростки надії, і жодному агресорові нема змоги зупинити це прагнення до миру і свободи.
Повернемося до прагнення втілити малюнок Марини Володимирівни (Maryna) у сріблі. Прагнення було, а ось щось чіпляло нас за крила і заважало злетіти. Хоча ні... Це не об'єктивне ствердження — ніяк не вдавалося зробити саме такий слайд, але замість цього з чотирьох спроб вдалося зробити дві з половиною прикраси!
Завдяки "Паростку" в нас тепер є "Півник", що закохує в себе з першого погляду і наказує триматися, хоча це ми з ювеліром-модел'єром Павлом Манюком спочатку просто не вгадали з розмірами для слайду. А потім були ще спроби, і ось нарешті я тримаю новий слайд. І цей гарний слайд не хоче влазити в жодну оправу!
Я вирішила, що з мене вже досить, не склалося й не треба. З моделі попрохала особисто мені зробити брелок на ключі. І раптом паросток надії у вигляді брелока заграв усіма вигинами, а півник приязно посміхнувся, вітаючи пухнасті хмаринки над цеглинками.
І вийшла дуже добра і наповнена світлом прикраса про те, що "щоб не сталося – ми витримаємо, і проростемо ще більш квітучими і сильними. Буде Відродження, буде Відбудова, буде Життя, бо ми всі є ті Паростки України".
«Вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми – насіння».
Тож хай тримаються наші паростки надії!
Олена Маслова
shursh
Сб, 06/08/2022 - 23:49
LeTim
Вс, 07/08/2022 - 00:00
Lina2018
Вс, 07/08/2022 - 08:51
Maryna
Вс, 07/08/2022 - 10:53