... довго не знала з чого почати.. спочатку не було жодної мрії.. а потім – такий шквал думок і все одне за одним і мабуть то є щось таким спільним, на рівні підсвідомості : крила, лелеки, квіти, руки, наші воїни, символи.. І вибрати важко, бо все то близьке та важливе. І все не вимальовувалася думка, але був такий образ чогось схожого на відродження, але такий туманний, що я полишила спроби вібрати. Аж раптом, у блозі Тамріко я знайшла те, що шукала.Це було мексиканське прислів’я:  «Вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми – насіння».

І одразу в мене виник отой маленький паросток, що незважаючи ні на що тягнеться до сонця. Крізь товщу землі, крізь несприятливі обставини.
А потім одразу ж поруч вистрибнув півник – думаю всі його впізнають, того самого, півника з Бородянки..
«Як ти там, Півнику?».. «Тримаюся»..
Так і вийшов мій двосторонній слайд «Паросток».

***

Слайд про те, що щоб не сталося – ми витримаємо, і проростемо ще більш квітучими і сильними.
Буде Відродження, буде Відбудова, буде Життя, бо ми всі є ті Паростки України.

« Вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми – насіння».