Беремо у руки срібний камертон й дослухаємося до звуку: це мелодія на честь з’явлення нової прикраси у нашому ювелірному садку!

Пригадаймо двадцять четверту сесію ювелірно-літературного клубу «Екслібрис», присвячену рідним голосам української поезії. Чимало тоді було перечитано й обговорено, і серед іншого прозвучала цікава думка: в поезії (та в інших творчих справах), як і в музиці, є свої камертони. Таким камертоном, що «задає звук еталонної висоти і настроює усіх на якісне неповторне звучання» був названий Іван Малкович, «нащадок галицької шляхти, скрипаль, поет, видавець, володар тонкого музичного слуху і гарного смаку у всьому, до чого звертається».

Не буду детально переказувати тут біографію цієї неординарної в усіх сенсах людини, проте щиро пораджу дізнатися про нього більше – саме на таких постатях й тримається наша культура, тож порівняння з камертоном цілком доречно. Підтримувала музичні порівняння, до речі, й Ліна Костенко, яка сприяла виданню першої поетичної збірки Малковича й називала поета «Найніжнішою скрипкою України». А щоб ви склали певне уявлення про особистість Малковича, запропоную познайомитися з кількома його висловлюваннями:

• В юності я, якщо можна так сказати, відкрив власний закон криниці: що більше віддаєш, то чистіша вода прибуває. Проосто іди, ділися своїм світлом, і пам'ятаючи про все, ні про що не шкодуй.
• Бути вільним — це радше бути щасливим невільником улюбленої праці, рідних і близьких людей.
• Добро — це коли від твоєї присутності на цьому світі добре і тобі, і людям. А зло — це коли добре тільки тобі. Хоча це й не аксіома.
• Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.

Нагадаю, що Іван Малкович – власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», й, судячи з того, які естетичні й актуальні книжки виходять у цьому видавництві, усіляко сприяє розвитку уваги до друкованого слова в нашій країні.

А тепер самий час перейти власне до його творчості!

Стоїть при дорозі
хлопчатко в сорочці рваній:
— Я — подорожник,
прикладайте мене до рани.

Ідуть подорожні —
ніхто з них, ніхто з них не стане.
— Я — подорожник,
прикладайте мене до рани.

Враз — гальма завищали, і вовчим
оком сорочку прошито:
— Що тиняєшся, хлопче,
а. чи, може, набридло жити?

І крізь сміх, мов крізь ножі,
хлопчик блідо ворушить губами:
— Я ж… подорожник,
прикладайте мене до рани…

[1980, весна]

Саме ці рядки й надихнули Еліну Альбертівну (Lina2018) на створення ескізу підвісу «Подорожник». Чому саме подорожник і як подружити його з камертоном? Дамо слово авторці:

«Захотілося об'єднати образи камертона і подорожника.  Різні народи давали цій рослині практично однакову назву. Наукова назва походить від поєднання грецького слова «ступня» з коренем слова «йти слідом». 

Відчуваю щось спільне між ними, адже перший задає тон, а другий пропонує "йти слідом"».

Подивимося на ці символи уважніше… Подорожник – відома лікарська рослина, цілющі властивості якої цінували ще у стародавніх Греції, Римі та Китаї, згадували Гіппократ та Авіценна. Звичний на вигляд, майже непомітний, він росте буквально скрізь: вздовж доріг, на пустирях й навіть на смітниках – усюди можна побачити веселі зелені колоски подорожника. Має він й ще одну цікаву особливість: легко розноситься на взутті. Саме так подорожник потрапив до Америки, де індійці дали йому назву «слід білого чоловіка» – він проростав усюди, де проходили поселенці…

Про майже чудотворні властивості подорожника стишувати біль ми дізнаємося ще у дитинстві, якось ніби інтуїтивно. Розбив коліно чи подряпався – знайди правильний листик, приклади й біль вщухне. Цікаво, чи не подорожником надихався Толкін, створюючи свою цілющу «траву короля», ателас?

Існує чимало легенд про подорожник. Мою улюблену переповідала мені бабуся-лікарка, й в ній йшлося про двох змій-приятельок, що грілися на дорозі. Втім, правил дорожнього руху змії не знають, тож одна з них швидко втрапила під колеса. Тоді друга поповзла, знайшла лист подорожника й прикрила ним товаришку. Змія ожила, а люди дізналися про лікувальні можливості подорожника.

Ось така корисна травка оживе в сріблі – й прикрасить, й підлікує, й нагадає про сонячне дитинство, коли подорожником можна було зцілити будь-який біль…

А що з камертоном? Люди, дотичні до музики, з легкістю впізнають в роздвоєному суцвітті подорожника цей невеличкий корисний прилад. За його допомогою настроюють різноманітні музичні інструменти – від кафедральних органів до концертних роялів.

В стародавньому Китаї існувала дуже цікава легенда про камертон. Стояли собі три величних царства. В першому грали музику в певному тоні – й царство розвалилося. В другому грали музику в іншому тоні – й царство збідніло. В третьому ж грали музику в третьому тоні – й царство щасливо стоїть й по сьогодні.

Отож, – міркував імператор, – важливо обирати, яку музику ви гратимете. А щоб правильну тональність могли узяти в усіх куточках царства, він щороку відправляв свій власний камертон з охороною. І царство зі спільною музикою жило щасливо.

Справді, обрати свій власний тон й не збиватися з нього не так-то легко, але важливо, чи не так?

Що ж, а тепер погляньмо власне на прикрасу. Невеличкий "Подорожник-камертон" з ескізу при втіленні набув срібне тло й переселився жити на підвіс-монетку. Зроблено це було спеціально, щоб максимально зберегти сенс прикраси, зробити її по-орінговськи надійною й не тонкою, й не розташовувати камертон догори дригом, намагаючись приховати вушко.

Отож, в колекції срібних монеток-талісманів прибуло – і всі від цього тільки виграли. Впізнаваний подорожник з листиками й колосками зручно влаштувався на срібній поверхні: тепер в нього є місто, де можна вкоренитися й зростати. Символічний камертон на зворотному боці набув простір для розповсюдження звукової хвилі: тепер правильний тон можна не тільки побачити, а й почути. А власник прикраси зможе обирати, який в нього сьогодні настрій і до чого більше хочеться доторкнутися: до цілющої музики чи до життєдайної сили природи.

Пам’ятаєте, що подорожник легко розмножуються на величезних територіях? Як виявилося, стосується це й прикраси з його зображенням, тож зустрічайте сережки! З’явилися вони майже випадково, втім можна вбачати в цьому й руку долі: при вирізанні 3D моделі у воску щось трапилося з розміром. Зменшений подорожник відправився було у брак, але через відмінність кольорів (віск для безпосередньо роботи на виробництві  – червоний, а для створення моделей – синій) його помітила головна чарівниця Орінго, Олена Маслова.

Милій й охайній монетці негайно був наданий шанс і так народилися сережки "Подорожник-камертон". Крихітні камертончики, листя подорожника, зручна застібка – в них є усе, щоб стати повсякденною улюбленою прикрасою, що підтримає у будь-якій ситуації й настрої. А щоб було ще цікавіше, ми створили другу версію сережок – асиметричну, де можна милуватися одразу й камертоном, й подорожником.

… Олесь Бердник у своєму філософському романі «Камертон Дажбога» пропонує героям «…Іти поміж громами і прислухатися до майже нечутного камертону Неба». Не найгірша стратегія для насиченого життя. Тож нехай срібний камертон веде вас до щастя, а подорожник – зцілює, якщо на шляху до нього доведеться спіткнутися.

Ольга Орінго