Ще одна людина, яка подобається мені і як поет, і як особистість - це Іван Малкович.

ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ

Старосвітська балада

Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:

янголе, не впадь з плеча.

30-31 січня 1992

     Нащадок галицької шляхти, скрипаль, поет, видавець, володар тонкого музичного слуху і гарного смаку у всьому, до чого звертається. На сайті видавництва "АБАБАГАЛАМАГА" ви не побачите незрозумілих прохідних книжок, а розкішні ілюстрації - це тема для окремої розмови.



     Малкович, наче камертон, що задає звук еталонної висоти і настроює усіх на якісне неповторне звучання.

* * *
Давно залишив я удома
те дерево, з-за котрого мені
сходило сонце. Може, ти захочеш
поїхати туди: з кімнатки у вікні
його там добре видно. Може, схочеш
прийти до нього, як перейде втома.
Ні, там не рудня сонць: довкола — деревії
(мій їм уклін, їх віялам) — вітай
їх помахом на помах, і подай
сей черепок, що з нього половина
захована у них, — тебе як сина
вони зустрінуть…
Надто поспитайся
про равликів (з них кожен як один —
равлівський Ковнір чи Дедалус: їх дзвінички
без дзвона жодного дзвенять на повен слух),
заглянь туди, і деякі дрібнички
від мене передай; сю дрібочку вапна
я їм привіз з Еллади… Окрім того
перекажи букети ґратуляцій
від Слимакасуса, Равеля й Аль-Равлі —
сердечні всі… Ще прошу: поклонися
від мене сизій горличці:
в самісінькім вершечку розкошує,
у хатці з призьбою, що за ЇЇ порогом
небесне поле з сонечком та Богом…
(Втім, горлички моєї не тривож,
бо ж я дарунка так і не припас їй, —
що дарувати горличкам?.....)
. . . . . . . . . . . . . . . Услухайсь,
який протяжний, таємничий спів
У горлечку у горлички туркоче
і булькає у ніч: немов би сам Господь
самотньо дме у глиняну зозульку…
Навідайся туди, коли стемніє;
побачиш — мерехтить;
дивися з берега: мов фосфорова мана
розсилана в яру… якісь космічні знаки,
мов сни дітей: се світять свої душі
на вітах деревіїв світлячки,
се — читанка для янголів; фігури,
що нам — небесним — осягнуть вже їх,
а в нас — тутешніх — ввіллється щось інше, —
щось, що поглиблює всі наші потайні
й далекі здогади, щось тихе й сокровенне,
що вже століттями струмує в цім краю,
де світлячок ще й досі світлячок,
і горличка — ще горличка, і равлик
ще й досі равлик… Й це не описати.
Не повертайсь звідтіль…
1987, серпень 1993
     
     Збірка "Подорожник" є у мене настільною.



     Захотілося об'єднати образи камертона і подорожника.  Різні народи давали цій рослині практично однакову назву. Наукова назва походить від поєднання грецького слова «ступня» з коренем слова «йти слідом». 
     Відчуваю щось спільне між ними, адже перший задає тон, а другий пропонує "йти слідом".



     Ось що у мене вийшло. Підвіс "Подорожник". Два вушка, напевно, краще зробити у кінцівках камертона, а в нижній частині - кульці можна вставити камінчик. Хотілося б ще десь зробити напис Іван Малкович.