Сподіваюсь, друзі, що Сковородинівський тиждень був для вас цікавим і щось тепле про нашого улюбленого філософа ви згадали. А я зараз хочу зробити коротеньку мандрівку у часі…

...та повернутися на тиждень у минуле!

Пропонувала поділитися в коментарях до допису «Як зустріти свого філософа» коли ви познайомилися зі Сковородою та як коли згадуєте? Що найближче до душі з його думок?  і мене дуже-дуже потішили ваші відповіді.

Інколи видається, що наша нескінченна робота над контентом проходить непоміченою. Це я не на жалість беру, мовляв ми так багато працюємо, а нас ніхто не привітав.  

Ні, навпаки — чудово усвідомлюю, наскільки тепер у дефіциті енергія, щоб читати й реагувати, особливо коли питання розлогі та не тригерять (а не тригеримо ми вас навмисно). Соцмережі потроху відбирають в людей вміння дискутувати заради задоволення від розмови, полишаючи лише короткі спонтанні реакції. Знаю це по собі — останнім часом майже силою довелося відлучатися увечері від смартфону, але коли вдалося, то нарешті повернулася до паперових книжок та звичної сотні сторінок на ніч. Мозок неймовірно вдячний.

І так само як за книжки, мозок дякує за ваші історії знайомства з Григорієм Савичем. Наводжу їх без купюр, щоб ще раз додати у ґрунт українських пошукових систем важливі зерна. Бог дасть, вони знайдуть ще когось відкритого до спокійного споглядання.

 Мирослава Андріївна (mmslava):  Про Сковороду я пам'ятаю зі школи. Його ідею сродної праці пояснювали на уроках літератури. Потім, в університеті, конспектували Сковороду, але в голові залишилась лише його смішна критика людей, як от "подушкоспал" чи "м'ясоїд". Ідеї Сковороди вчать і в курсі філософії, але, як на мене, все-таки українцям варто більше піарити свого мислителя, бо от конфуціанство, ніцшеанство в світі загальновідомі, а сковородинства немає, хоча ідеї Григорія Савовича варті світової уваги. Зараз мені відгукується його ідея нерівної рівності. Чомусь про неї я задумалась недавно. Пару років тому, вже після початку великої війни, коли росіяни знищили музей Сковороди на Харківщині, я потрапила на екскурсію до музею Сковороди у селі Чорнухи на Полтавщині, де народився мандрівний філософ. Там працює науковиця-екскурсовод від Бога. Вона глибоко і водночас доступно розказує про життя й ідеї Сковороди. А нерівна рівність навіть унаочнена в інсталяції, хоча хто не розглядав 500-гривневу купюру, на якій теж зображений Сковородинівський фонтан? Дуже раджу відвідати Чорнухи: і місце красиве, і музей вартий уваги. Ну а філософія - наука наук, без неї не вижити, особливо зараз, у темні часи)))

 Олена Володимирівна (olenabuglova):  Я вже і не пам'ятаю, коли вперше почула про Григорія Сковороду, бо здається, що початок вірша "Всякому городу нрав і права" я знала завжди). Пам'ятаю, як нас, школярів, возили на екскурсію до музея у Сковординівці. А зараз каблучку "Нерівна рівність" і підвіс "Молитва за Харків" ношу, мабуть, частіше за інші прикраси. Альбом "Сковороденс" - у постійному плей-листі. Найбільше моєму серую відгукуються пісні 11 "Не буде ситий плотським дух" і 28 "Що потрібно тобі, знайдеш лиш у собі". Дякую Вам, що популяризуєте Сковороду і як особистість, і як філософа.

 Олена Миколаївна (LeTim):  Чесно зізнаюся, що з філософією Григорія Сковороди близько познайомилася тільки завдяки Орінго. Його мудрі і зрозумілі думки особливо зараз проникають глибоко в серце і знаходять там відгук. Деякі читаєш і дивуєшся, от якби знати це раніше, в молодості (це я, наприклад, про його слова про любов, або про щастя, яке завжди всередині тебе), а так роками довелося дозрівати до істини. Я ще на початку шляху, буду продовжувати відкривати для себе цю неординарну людину. І дякую всім сучасникам, які так яскраво нам про нього розповідають - в книгах, срiблi, музицi...

 Алла Сергіївна (allavoytenko):  Зі школи пам'ятаю лише вірш про свободу (Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото...) і те, що Григорій Савич наперед знав, коли помре і навіть підготувався до цього. А вже потім, у більш осознаному віці, читала про філософію серця, життя в гармонії з Богом і природою, ідеї рівності між людьми незалежно від статусу, права на щастя і волю. До речі цікаві не тільки твори Сковороди, але і його біографія. Дуже вдячна вам, Орінго, за цікаві статті про Сковороду і можливість мати такі "артефакти", як Молитва за Харків та Нерівна рівність

 Татьяна Викторовна (Татьяна Викторовна):  Моє знайомство з Григорієм Савичем, як не дивно, почалося на уроці правознавства, де вчитель декламував 10 пісню "Всякому місту звичай, права...", а от на уроках літератури пройшли осторонь його творчості. Тож відкривала його життєву мудрість та філософію вже у дорослому віці. Багато його думок знаходять відгук, особливо, наразі, пісня 24 "О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час?" та байка "Кріт і Лінкс". Щиро дякую Орінго за просвітницьку та культорологічну діяльність щодо постаті та життєвого шляху Григорія Савича, осмислення та втілення його творчості завдяки срібному мистецтву! Каблучка Нерівна рівність стала частим супутником для роздумів. А ще радію, що мої діти починають своє знайомство з українським філософом раніше й попереду нас чекає багато цікавих відкриттів.

 Наталія Богданівна (primula):  А в мене знайомство з творчістю Сковороди почалося із дуже красивої книжки "Байки Харківські" видавництва Terra incognita. Потім були прикраси та розповіді про них у новинах Орінго (колись обов'язково придбаю собі Сад пісень) і музика Сергія Жадана. Але найбільше запав у серце образи вцілілого пам'ятника, посеред осколків будівлі після прильоту. Все значиме для нас неймовірно крихке, але є надія протриматися, попри все.

 Анастасия Викторовна (Anastasiya):  Деякі твори Григорія Сковороди читала ще в школі, і, як часто буває, вони лягли ще в сиру почву. «Пройшли повз», якщо можна так сказати. Потім, десять років по випуску зі школи, я вирішила отримувати другу вищу, і мені потрібне було ЗНО з мови і літератури. Ось тут-то дуже багато авторів заграли для мене по-новому. Серед них і Сковорода. Розкрилися сенси, глибока філософія, краса звучання автора. Та й так відірвалися мені «ЗНОшні» речі, що вирішила прочитати щось поза межами шкільної програми. Так «Сад божественних пісень» прочитала, і навіть дещо завчила. І як зараз обзивається : Бомб се місто не боїться, Ні підступності, ні стріл. Хитрих мін не застрашиться, Ні пожежі, ані стрільб. Непорочність — ось де діамант, А невинність — ось священний град.

Дякую вам, друзі, за довіру та рідкісне задоволення від вражень про те, що вже витримало перевірку часом.

Доля сьогодні вирішила від мене подарувати каблучку «Сад пісень» (у базовій версії) Тетяні Вікторівні. Щиро вітаю, вона дуже гарна!

Коли будете оформлювати замовлення, напишіть в коментарі «Моє знайомство з Григорієм Савичем», будь ласка. 

 Хочу зробити коротенький анонс: 14 грудня (це неділя) планую на виставці у Скарбниці разом з Іриною Удовиченко проводити кураторську екскурсію та трохи побалакати про життєстійкість на прикладах від Григорія Сковороди до Юрія Шевельова.

Отже, запрошую киян зустрітися. Більш розгорнута інформація буде з понеділка. 

З любов’ю, Олена Маслова