Мені важко іноді зрозуміти, чому думки Сковороди не так часто досліджують і транслюють, як вони цього варті. Можливо, це просто не продукт масового ужитку і кожна людина може винайти свого Сковороду самостійно і у той час, коли серце й розум відкриті до зустрічі?

Хоча наразі я є щирою прихильницею життєвої філософії Григорія Савича, повне занурення відбулося відносно недавно, на початку  2021 року.  Складно уявити, на чому тримався б мій хиткий дах з зозуленькою, якби всесвіт не почав звідусюди підштовхувати книжки, фільми, музику тощо. Всесвіт розкидав знаки та наполегливо вів мене стежкою Сковороди, щоб я ставала вільнішою та сильнішою. 

Ось що писала у 2021 році:  «…Людина, яка прожила незвичайне життя настільки, що досі важко зрозуміти, якою саме вона була. У кожному з джерел особистість Григорія Сковороди виглядає зовсім по-різному, і навіть якщо щось з фактів збігається в описі, то висновки знову-таки різні. Ключові моменти біографії, що підтверджені документально, говорять нам про приголомшливий життєвий шлях авантюрної людини, яка вміє всюди знаходити пригоди, але його слова, що дійшли до нас, залишають дивовижне почуття мудрості і свободи. Свободи, що йде від самого серця.

У мене є передчуття, що до фактів з життя Григорія Сковороди і філософії ми ще повернемося, а зараз я хочу нагадати вам його «Сад божественних пісень», збірку віршів, написаних ним за більш ніж тридцять років (з 1753 по 1785) і вперше надрукованих разом тільки в 1861 році. Мій улюблений вірш — двадцять восьмий…»
 

Передчуття дійсно справдилося: за роки війни до джерел мудрості Сковороди зверталася вже тричі. І хоча й двадцять восьмий вірш існує лише у замальовках, та двадцять четвертий вже має чарівне срібне тіло — це каблучка «Сад пісень». 

Цього року й постать самого Григорія Савича нарешті проявилася у сріблі — на дивному артоб’єкті «П’ятий Харків», який наразі експонується у Скарбниці НМІУ (виставка «Орінго. Мистецтво срібних історій»)

Невловимість та міфічність образу дозволяє мені вільно мандрувати разом зі Сковородою різними стежками. Детальніше про подорож з філософом до Харкова розповім вже цього тижня, там багато нашарувалося несподіваних деталей та сюжетів. 

26 листопада слухала в «Книгоукритті» лекцію Ярини Цимбал про Галину Орлівну, як раптом події несподівано повернулися і ми з Григорієм Савичем опинилися у його рідному селі. В мене залишилися дуже дивні замітки в блокноті, а подорож виявилася настільки цікавою, що покличу й вас приєднатися у вівторок. 

Тож коли під час розмов та зустрічей в суботу на анонсі для крамнички знову виникла постать Сковороди, здивування вже не було. Новий день і нові подорожі: захоплююча мандрівка з далекого минулого нашого міста до найближчого майбутнього упродовж шести днів. 

Якщо провести паралелі з іншою відомою історією, то коли мені дуже сумно чи складно, я не дивлюся на захід сонця, а вирушаю в мандрівку слідом за людиною, яка сама жила так, як радила жити іншим. Цільність ця збирає мене наново з розкиданих емоцій і знову можна рухатися далі. 

А коли ви познайомилися зі Сковородою та як коли згадуєте? Що найближче до душі з його думок? Давайте до завершення особливого тижня позбираємо в коментарях відповіді. Питання не просто так, а з приємним продовженням. 

О.М.