Писати про прикраси водночас найлегша справа на світі, бо потрібно лише спіймати потік енергії, що виходить з них, і зафіксувати. І найскладніша, бо не завжди в мові є такі слова, щоб цю енергію описати правдиво і щиро.

Складно виокремити лише три знакові для себе прикраси за всю історію знайомства з Орінго. Хоча б пари слів гідні багато з них. Наприклад, “Артеміда”, у якій назавжди закарбований драйв і блиск весняної ювелірної виставки, і “Віфлеєм” з гранатом, який досі носить важлива людина, попри те, що долі наші розійшлися… І маленький “Будиночок” за номером 3: я подарувала його подрузі на честь придбаної нею оселі. І свої весільні прикраси з аметринами кольору світанкового неба — саме такого, який я бачила в день народження кохання.

Але особливих, найпотрібніших — не так багато.

Тоненька “Неділя” з гранатом у мене є тому, що я з’явилась на світ у цей день. Гранат, до речі, було обрано за порадою Олі, адже сама я на астрології та літо-науках не дуже знаюся. А ще тому, що саме колекція WEEK стала для мене нереальним дивом, а її презентація — роботою, якою досі пишаюся понад усі проєкти. Каблучка більше зберігалася у скриньці, аніж носилася — я часто ставлюся до прикрас по-колекціонерськи. Але саме її я одягла у перший день великої війни — а все інше зняла й заховала. Саме з нею проїхала з Харкова до Батумі і назад, саме з нею пірнала в Чорне море в надії, що хоча б крапелька у ньому припливла з рідної землі. Саме по ній рахувала кожен тиждень далеко-далеко від дому: дотягти до криваво-червоного гранатика — і почати відлік заново.

“Держпром” став надважливим саме зараз, втіливши у собі залізобетонну вдачу рідного міста — але інтелігентським чином, через чисте срібло. Часто ношу його разом з “Міццю України”, як знаки Батьківщини великої й малої. Його впізнавали у поїздах і літаках, у барах, на мистецьких вечорах. І певно, це одна з небагатьох прикрас, які я не зможу подарувати, знявши з пальця, навіть на знак найбільшої любові. Є щось в тому, що мій “Держпром” зробили у 2022-му, у найтяжчу харківську весну. Ношу його на великому пальці лівої руки. Кажуть, це розвиває волю.

Нарешті, “Феніксе, що сниться?” — мій подарунок собі на день народження. У коментарі до замовлення написала, що кольори й каміння “на розгляд Олени, Тані, Ані”. І вони постаралися! Це найбільш святкова, яскрава річ у моїй колекції, і у топ-3 найкоштовніших, якщо говорити про ціну. Кожен раз, коли беру до рук, пташки нагадують мені, що на себе не можна шкодувати грошей, часу, зусиль, любові — нічого. На щасті не можна економити, і для мене це означає — не проживати його неповно, крадькома, уривками. Окреме задоволення у тому, що я знаю: цю річ творили з лагідними думками та світлими побажаннями. Опали, аметисти, топази підморгують мені, легенько колихаються, здається, ось-ось змусять злетіти. Яка ж я в них красуня! Це сережки для найкращих днів, сповнених сонця і добра. І сни після них — добрі, солодкі.

Попереду ще кілька розповідей про три знакові прикраси.

І кожна буде така ж особлива, як і люди, що їх створюють.

Анастасія Орінго