У першому дописі року запропонувала поставити мені питання, про що вам було б цікаво дізнатися. І одне з питань одразу потягнуло мене у мандри спогадами. 

Надія Олексіївна (nadiya-ye) поставила просте питання про прикраси, які наразі сховані в глибинах каталогу: «Чи плануєте повернути в каталог класичні моделі - підвіски: Луна, Опера, Італія, Роксолана та інші? Сумую за ними». 

Я теж сумую за цими прикрасами, які колись складали майже увесь наш асортимент, тому вирішила ще раз перевірити наші можливості та перепитала на виробництві, чому ж ми викосили майже усю класику і які перспективи у цих завжди актуальних прикрас. Картина вийшла й дійсно трохи сумна, але спробую розібрати її на складові.

 Уся наша класика містить в собі величезну складову ручної роботи. І якщо перезапустити моделі у виробництво не дуже складно, як і потім відлити у сріблі, змонтувати, відполірувати та відправити на клеймування, то далі починається суцільний жах: безліч каменів... 

Колись давно, ще на срібних берегах «Арізони», в нас зберігалася наступна внутрішня пропорція: на одного ювеліра-монтувальника має бути один ювелір-закріпник, а краще й два. За день монтувальник може зробити десять каблучок «Райська квітка», але щоб закріпити 399 каменів вручну, створивши охайні срібні кульки з крапанів та попередньо засверливши кожне місце під камінь, у закріпника піде цілий робочий день.

Тоді в нас працювало багато людей, тому інколи я навмисно для виробництва обирала більш складні моделі, щоб у закріпників завжди вистачало роботи. Чи можна дозволити собі такі експерименти, коли на трьох монтувальників один закріпник і ми й так кріпимо багато складних каменів? На жаль, точно ні.

 Другий важливий момент: ми не зможемо навіть приблизно конкурувати за ціною з тими, хто купляє дешеві дрібні камені та кріпить їх до лиття у віск. Собівартість відрізняється в рази, але я категорично проти цієї китайської технології. 

Якщо раніше можна було знехтувати перепадами прибутковості та тримати різні моделі в каталозі для різноманіття, то тепер будь-який експеримент гальмує виробництво. Наприклад, на столі у закріпника з листопада чекають своєї черги комплекти «Засіяне поле», але там два сети теж дорівнюють дню роботи… Тому чекати їм випадкового зоряного часу та підняття ціни. 

 І третій момент: для багатьох класичних моделей потрібні не лише дрібні камені, а й великі та помітні. Якісні овали 9х11 та 10х12 суттєво набрали в ціні за останні три роки, тож я не впевнена, що мила й гармонійна ювелірна класика в нашому виконанні не виглядатиме як дивовижна розкіш. А цікаві природні камені в країну майже не везуть. 

Але…  Надію на повернення майстрів, якісних каменів та настання кращих часів я не втрачаю. І колись засяють на верстатах розсипи блискучих каменів, заграє музика на порожньому другому поверсі, а в каталозі відкриються оновлені сторіночки чарівних класичних гарнітурів, зроблених бездоганно і з душею. 

До речі, питання до орінговців зі стажем. Хтось здогадається, чому ми завжди переказуємо новим співробітникам про ефект «Райської квітки»? 

О.М.