Він же має бути якимось особливим, люди завжди покладають багато надій на правильний початок. Мабуть, то й логічно… Перша, відправна точка не дає нам уявлення про мету і навіть про напрямок, поки ми хоча б кудись не дійдемо. Та якщо вона буде хитка чи хибна, якщо новий рік нам заманеться побудувати на піску і потім ми не знайдемо, де поставили першу крапку, то знову треба розпочинати відлік. 

Вже традиційний скепсис щодо новорічних обіцянок не перекреслює для мене необхідності щороку на початку січня ставити конкретну першу крапку. Я примружую ліве око, відшукую у майбутньому гору чи пагорб, на який треба зійти, а потім рішуче вколочую у твердий ґрунт прапор початку шляху. 

Вийде чи не вийде дістатися мети, чи дозволить мені доля подивитися згори, як міцно тримається у підніжжя подертий вітрами випробувань прапорець, – то наразі не має значення. Головне – дати собі обіцянку і зробити перший крок у потрібному напрямку. 

Інколи ця проста задача стає майже неможливою. Вчора на нас з Олею напали нахабні чисті аркуші. І цього року вони були переконливі, як ніколи, бо в нас немає впевненості в тому, що ми робимо правильні кроки. Довго підбирали, з якої ноги почати, які слова закласти у фундамент цього орінговського року, а потім просто відклали рішення до якогось прояснення. 

І ось зранку воно нарешті трапилося. Проблема ховалася не в тому, що сказати у першій новині. Треба було вирішити, чи варто казати ці слова. Та право бути чесною завжди тримає мою душу в Орінго, тому відверто розповім вам про своє бачення сьогодні. 

Бачу, що за останні три роки війни Орінго майже втратило третину свого девізу: з колись сяючого фронтону казкової країни, де яскраво і чесно майоріли слова ПРИКРАШАЄМО, ДИВУЄМО, ТІШИМО для найближчих моєму серцю Орінговців зникло слово «дивуємо».

Ми й досі можемо реально дивувати тих, хто бачить нас уперше (таких людей в Україні приблизно 95%, хоча ми дуже довго працюємо), але для постійної аудиторії підстав для здивування майже не лишилося. 

Моделей нових прикрас минулого року зроблено дуже мало (усього півсотні замість традиційних триста й більше), а усі попередні моделі вже не дивують. 

Нові камені бувають вкрай рідко, і то для ексклюзивів, а запаси, які ховала навіть від себе, щоб якось додавати кольорів у каталозі, вже майже вичерпалися. Конкурси та творчі активності не захоплюють, як раніше, бо для творчості у стані постійної тривоги потрібні великі зусилля. 

Помітних акційних програм та програм лояльності, які до 2022 року завжди були, тепер ми не можемо собі дозволити – працюємо у надскладних фінансових умовах. 

У більшості постійних замовників змінилися обставини та адреси, і в цих умовах якось не до срібла та балачок про книжки і творчість… 

Цей перелік скорбот можна продовжувати довго: є ще відсутність повної команди, технічні складнощі зі старим сайтом, розтягнуті терміни виконання, нестабільність нашого міста та інше. Але нехай краще за чесним прийняттям проблеми відбудеться прийняття наслідків та проголошення висновків. 

Висновок насправді дуже простий. Відчуваю неймовірну вдячність до усіх, хто продовжує обертати трохи поіржавілі кола Орінго попри усі обставини, і першу крапку цього року ставлю саме тут.

Ми продовжуємо стрічку новин та творчі конкурси цього року. Ми просто продовжуємо працювати. І якщо доля буде приязною до моїх великих планів, то зможу неабияк здивувати саме вас, друзі. Вже у січні чекаю на остаточне рішення (від мене воно вже не залежить, на жаль), тоді розповім в деталях та кольорах про диво, яке трапляється тільки з Орінго, бо ми з вами варті щирого й приємного здивування. 

А поки в мене немає достатньої кількості магії для здивування, пропоную вам дати мені підказку, про що б хотілося побалакати найближчим часом. 

Можу розповісти про різні книжки в своєму домашньому кабінеті – маю як ювелірні, так і про мистецтво в цілому. 

Можна побалакати про творчість та початок нової колекції року, про мрії, срібні та звичайні. 

Питайте в коментарях, про що вам було б цікаво дізнатися, і я буду розповідати. А як немає часу та бажання читати-писати, що теж добре розумію, просто кивніть мені зараз. Я це відчуваю. І ми разом, крок за кроком, пройдемо через рік, який тільки починається.

З любов’ю, Олена Маслова