Нещодавно в Орінго розповідали про книгу «Де бере початок ріка, або Як написати свою родинну історію» – а просто зараз розіграємо і подаруємо цей корисний посібник!

Та спочатку невеличкий сюрприз: спеціально для орінговців ми підготували інтерв'ю з авторкою книги, Світланою Столбюк, яка теж є учасницею наших срібних кіл. Нагадаємо: пані Світлана вже не перший рік займається вивченням своєї родинної історії та щедро ділиться корисними порадами про пошук предків у Instagram. Долучайтеся і дізнавайтеся більше!

Пані Світлано, Ви зуміли дослідити свій рід до десятого покоління. Це вражає! Розкажіть, з якими найбільшими труднощами зіштовхнулися під час пошуків і що порадите тим, хто лише розпочинає свій шлях у генеалогії?

Вітаю! Для початку хочу зазначити, що у своєму дослідженні я змогла дійти відносно далеко завдяки досить добрій збереженості архівних документів, які містять інформацію про моїх предків та історію рідного села: понад три десятки метрик, шість сповідальних відомостей, одна ревізія (остання, за 1858 рік) та посімейний перепис 1923 року. А ще мені вдалося попрацювати з погосподарськими книгами 1940-х, які стали своєрідним місточком між тими, про кого добре пам’ятають у сім’ї, і поколінням моїх прабабусь, народженим у 1910-1920-х, яке вціліло під чоботом тоталітарної системи і, зі зрозумілих причин, було не надто багатослівним за свого життя. Ці повоєнні переписи і досі зберігаються у місцевій сільраді, тож цього літа я вже вивчала їх трохи з іншою, краєзнавчою метою.

Я кажу, що просунулася «відносно далеко», бо знаю людей, які мають документальні підтвердження народження їхніх предків у 1640-х, щоправда там йдеться про шляхетські роди і такі записи містяться у свідченнях про дворянство, виданих окупаційною адміністрацією на початку 1800-х.

Певно, серед найбільших труднощів, які виникали під час вивчення історії мого роду, була майже повна відсутність онлайн-доступу до документів. На відомому сайті familysearch.org були викладені скани найдавніших метрик (та й ті фрагментарно) досліджуваного с. Будьки, що на Вінниччині, починаючи з 1752 і завершуючи 1796-м. Але до цих документів я мала ще «дійти» з ХХ сторіччя – від імен своїх прадідів. Тому довелося шукати людей, котрі могли перефотографувати для мене метрики й сповідки, які зберігалися у ДАХмО та ДАВіО, бо навідатися до читальних залів цих архіві я тоді не могла – у мене була маленька дитина. Але й велике прагнення знайти своїх предків))) Тому тим, хто береться вивчати історію свого роду сьогодні, дуже і дуже пощастило – про таку кількість доступних джерел (на сайтах обласних архівів, Вікіджерелах і тому ж familysearch.org) я могла лише мріяти!

Дуже складно написати поради початківцям у форматі короткого інтерв’ю – власне, цьому питанню я присвятила цілу книгу, в якій поетапно та детально (може, навіть занадто) розповідаю що, де і як шукати. Але якщо сказати зовсім по-простому, то ще до архівів, на самих початках треба запастися блокнотами, диктофоном і фотоапаратом та бути дуже уважним до дрібниць, бо у цій сфері вони часто вирішують усе. Обов’язкові вихідні дані для початку дослідження: точні прізвище, ім’я, в ідеалі й по батькові «крайніх» предків, точне місце їхнього народження (а там уже й розбиратися, яка то була губернія, повіт, волость у період окупації України іноземними державами), рік народження, хоча би приблизний. Вивчайте архівні путівники, аби дізнатися, де зберігаються потрібні вам населені пункти. А коли вже працюєте з документами, не поспішаючи читайте усі збережені записи повністю. В ідеалі – виписуйте собі усіх людей, котрі носили досліджуване прізвище. Поступово розберетеся: то ваші рідні чи троюрідні. Але якщо цього не робити, то можна й «заблукати» між трьома Іванами, один із яких – ваш предок, а інші – його родичі, котрі жили в той же час.

Моя прабабуся Пелагія Килимник (другий ряд посередині) серед молоді с. Будьки. На дівчатах - тогочасні прикраси. 15 вересня 1929 рік.

Книга «Де бере початок ріка, або Як написати свою родинну історію» містить QR-коди, зразки запитів та посилання на онлайн-ресурси. Наскільки важливо, на Ваш погляд, впроваджувати діджитал у генеалогічне дослідження, і які інструменти наразі є найбільш дієвими? Чи все-таки традиційний розшук «з села» і «на місці подій» більш інформативний?

Запровадження діджиталізації дуже багато змінює! Адже це вирішує головну проблему, яка й відлякує початківців уже на самому початку, – неможливість добратися до архіву фізично. Вивчення документальної бази – надзвичайно копітка праця, яка потребує постійної зосередженості, максимальної уваги та достатньо багато часу. А коли тобі ще й треба якось доїхати в потрібний архів, перетнувши, наприклад, дві області, самі розумієте, бажання, м’яко кажучи, згасає. Але генеалогія доступна кожному, хто дійсно прагне знати свою історію! Всі ці документи писали живі люди, тому якщо є щире бажання, прочитати метричну книгу і розібратися що в ній до чого – не така вже й проблема. Тим паче зараз існує так багато онлайн-спільнот, дослідників, істориків, тих же архівістів, які допоможуть, підкажуть, спрямують. Я також постійно розповідаю про свої знахідки та різні цікавинки у сфері генеалогії у своєму блозі в інстаграмі @lana_alada. Тож, на мою думку, нині просто злочин – мати можливість вивчати минуле своїх предків, а заодно й краю, в якому вони жили, і не робити цього. Для порівняння: окремі гілки роду, з якого походить мій чоловік, я дослідила, працюючи виключно зі сканами документів, викладених абсолютно безкоштовно на Вікіджерелах.

Звісно, бувають складні випадки: коли, приміром, збереглися метрики за 1918, 1899 і 1870. За відсутності інших документів, таких як сповідки, ревізії, списки призовників, посімейні списки, матеріали Першого всеросійського перепису населення (є регіони, як-от Київська губернія, де останній зберігся досить добре), і справді буде доволі складно «зв’язати між собою» різні покоління. Тоді доведеться більше зосередитися на пошуках «у селі», опитуючи не тільки родичів, а й інших односельчан, звернутися до сільради щодо безцінних погосподарських переписів чи навіть бухгалтерських колгоспних книг, якщо ваші предки працювали в колгоспі. Зверніть увагу, що книги ліквідованих підприємств, серед яких ті ж колгоспи, зберігаються у районних трудових архівах, а ще ж є записи актів цивільного стану, щоправда, зроблені, починаючи у другій половині 40-х – на початку 50-х років ХХ ст., зберігаються в єдиній базі ДРАЦСу і для отримання довідки треба писати до цієї установи, а зроблені у період 20-х – початку 40-х років ХХ ст. уже мають бути передані обласним архівам.

Шукайте будь-які зачіпки, які допоможуть хоч трохи поглибити пошуки, зокрема, відвідайте сільські цвинтарі (обов’язково з родичами або представниками сільрад, якщо ви немісцеві), будинки культури та бібліотеки, де, до слова, можуть бути тематичні стенди чи й цілі підбірки матеріалів на тему «Історія рідного краю». Також в нагоді стануть сайти, присвячені Першій і Другій світовим війнам (на жаль, найбільш інформативними є онлайн-ресурси країни-агресорки, бо саме на її теренах і зберігаються оригінали відповідних документів), книги пам’яті жертв Голодомору, сайт «Реабілітовані історією», де можна знайти своїх репресованих предків, в архівно-слідчих справах, анкетах і допитах яких часто міститься неймовірно детальна інформація про минуле…

Поговоримо про наше, ювелірне  У своїх пошуках Ви, напевно, натрапляли не лише на документи, а й на предмети з родинною історією. А чи можете згадати історію про якусь коштовність, яка передавалась від покоління до покоління, хоча б і у вигляді легенди («От у прабабусі були такі перли…»)?

У моїй родині жінки мали традиційні вкраїнські намиста з коралу та бісеру, які, однак, збереглися лише на фото. Серед моїх пращурів були селяни, котрі одними із перших викупили земельні наділи одразу по скасуванню кріпаччини, тобто були людьми досить заможними і явно не лінивими. Тож сережки, персні і намиста у жінок були. Швидше за все, родинні коштовності втрачено під час Голодомору, коли їх активно продавали й обмінювали на їжу, або ж пізніше. З найцінніших старовинних речей, які бережемо, мов зіницю ока, прабабчина вишиванка і вишиті нею рушники, а також кілька давніх ікон та світлини початку минулого сторіччя. Щодо легенд, то розповідали, що один мій прапрадід мав цілий горщик із монетами, а коли він помер, той десь зник. Принагідно зауважу, що з родинними переказами треба бути дуже обережними. Усе, що стосується дійсної історії вашого роду, має бути підтверджене документально!

Моя прапрабабуся Фотинія Килимник (Івасюнько) з дочкою Марією, зятем Антоном та внуком Михайлом. На жінках - традиційні вкраїнські намиста. С. Будьки (Вінниччина), кінець 1920-х.
 

І наостанок: яка знайдена Вами родинна історія вразила найбільше? Чи увійшла вона в книжку?

У мене було дві такі історії. Перша – це життя моєї прабабусі по маминій лінії Меланії Каплун, інтерес до якого спочатку спонукав мене взятися за власне дослідження, а цього року я присвятила їй свою книгу-посібник з генеалогії «Де бере початок ріка, або Як написати свою родинну історії». Власне, завершенням обмірковування історії цієї жінки та цілої епохи, коли їй довелося жити, стане художня книга, над якою я працюю вже кілька років. Я досить добре знаю біографію прабабусі, бо свого часу про неї багато розповідала моя бабуся, її дочка. Історія, яка мене найбільше вразила, про те, що вона пережила навесні 1933-го, коли батько послав її разом із двома братами рятуватися від голоду до міста. І так, я описала це і в своїй книзі роду, і в посібнику з генеалогії, котрий можна придбати.

Інше несподіване відкриття полягає в тому, що в моєї прабабусі по татовій лінії була…сестра-близнючка! Про її існування ніхто й не здогадувався, бо, очевидно, дитина померла в ранньому віці. І цей факт записаний у книгу роду.

А ще саме завдяки цікавості до родинної історії, я дізналася й про своє польське коріння, причому в роду, де, як стверджували мої близькі, «його й бути не може». Виявилося, може))

Генеалогія – не лише найкраще хобі, яке ніколи не дасть вам засумувати. Це ще й найкоротший шлях…до себе. І він точно вартий бути пройденим.

Моя прабабуся Меланія Каплун (Кирисюк) з дочками Вільяною і Марією, середина 1940-х. На прабабусі - разок намиста.

*****

Прочитала відгуки на сайті. Що можу сказати? Люди, ви чудові, свідомі й прекрасні! Тим, хто писав, що не працював з архівами або працював зовсім мало, обов’язково перевірте (і моніторте це питання час від часу), чи є потрібні вам документи онлайн! На сайтах архівів, на Вікіджерелах (от прям дуже рекомендую, бо, наприклад, такі архіви, як Хмельницький та Житомирський, оцифрували й виклали вже дуже багато), на familysearch. Ці бази постійно оновлюються і поповнюються. Тож нехай вам щастить!

Від усього серця дякуємо пані Світлані за це надихаюче інтерв'ю! А тепер змахуємо чарівною паличкою над рандомом – нагадаємо, що, поділившись у коментарях до попереднього допису про пошуки родоводу своїм досвідом, можна було виграти дорогоцінну книжку «Де бере початок ріка, або Як написати свою родинну історію». 

Юліє Анатоліївно (Julia777), доля вважає, що Вашій бібліотеці потрібне поповнення на поличках – і ми не будемо сперечатися! Примірник вирушить до Вас разом з найближчим замовленням! 

Нагадаємо коментар переможниці:

В мене поки що немає можливості їздити по архівах, тому зібравши багатенько сімейних історій з усіх моїх гілок і маючи пару старих документів кінця 19 - початку 20 століття, де перераховані всі члени великої сім"ї по лінії моєї матері, їх повні імена і роки народження, шукала будь-які зачіпки у архівних документах, викладених в інтернеті. Знайшла різні цікавинки, наприклад, що одна з гілок роду дійсно є старожилами в селі, звідки мої батьки родом - з 17 століття проживають там. Шукаючи інформацію щодо роду чоловіка, а у нього дивне прізвище - ніби без сенсу і такого ніби ніколи не існувало і не лише в Україні, я натрапила на списки призваних до лав Червоної армії і прізвище предка чоловіка, записане вручну, можна було прочитати як з літерою "н", так і з літерою "к". З "н" прізвище мало чітке значення, з "к" - ні, тому я зробила висновок, що прізвище було змінено саме в ті роки за рахунок "не так зрозуміли літеру і так пішло далі")). Крім історії свого роду, я також шукала всі дані про історію села, звідки батьки родом, і отримана інформація внесла правки в сімейні історії, а також дала розуміння, як сформувався менталітет жителів того села, а значить - і моїх предків і їх нащадків. Поки що я роблю записи, щоб зафіксувати все, що знаю - останнім часом старі родичі якось випадково в бесіді згадують цікаві подробиці з життя їх рідних, а це ж наш спільний рід, тому я навіть знайшла певні повторюваності подій в житті родичів і ті риси характеру, які вважала притаманними лише моїй дитині, виявились спільними для кількох членів роду. Зараз думаю, як найкраще, найзрозуміліше оформити в письмовому вигляді все, що знаю (я купила спеціальний альбом для фіксування родинного древа, але щось той альбом малий і не дуже зручний). В майбутньому хотілось би дістатись до архівів і також думаю, що було б цікаво зробити ДНК-тест для сайту myheritage.com.ua, по результатам якого можливе підтягнення далеких родичів, а вони могли б також поділитись інформацією.

Вітаємо з перемогою і бажаємо цікавих подальших досліджень!

Дякуємо усім, хто разом з нами зазирали до непростого, але такого важливого минулого. Бережімо своє – адже ми цього варті!

З любов'ю, команда Орінго