Сьогодні читаємо модерну поезію й ділимося враженнями.

Запрошую до Літературної вітальні, де гостем є Сергій Жадан: сучасний, яскравий, агресивний, мужній, серйозний, ніжний, насмішкуватий... Як його тільки не називають прихильники, критики й колеги! А що ви вважаєте головним у його творчості? Завітайте на форум та поділіться думкою!

***

Що ти будеш згадувати про ці часи?

Адже пам’ять змиває всі голоси,

адже пам’ять не пам’ятає жодних імен, жодних назв,

але ти все одно згадуй, згадуй про кожного з нас.

Згадуй про нашу закоханість у твоє лице,

навіть якщо тобі це не подобалось – згадуй про це,

навіть якщо ти не вірила в серйозність наших хвороб,

навіть якщо не сумнівалась у марності наших спроб,

навіть якщо не зможеш згадати наших імен,

і якщо тебе завжди дратував колір наших знамен,

мова наших освідчень,

біографії наших святих,

кількість у наших будинках зброї, вина і книг.

Згадуй усе, що ми писали тобі в листах,

згадуй, скільки нас полягло в чужих містах,

згадуй, скільки з нас зламалося й продалось,

згадуй, хоча б між іншим,

хоча б когось.

Згадуй, як ми ловили твої слова,

згадуй наші поразки й наші дива,

нашу вірність, нашу відвагу, наші страхи,

носи при собі нашу любов, ніби старі гріхи.

Без тебе нічого не буде, хочеш чи ні.

Наші серця, як підводні міни, стоять в глибині.

Згадуй кожну з утеч, згадуй кожну з атак –

скільки зможеш, хоча б до смерті, хоча би так.

Перстень "Око Адама"

***

Що вона потім робила, куди пішла,

з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,

коли її темне вікно роз’їдала імла,

як іржа роз’їдає старі есмінці?

Курила бельгійський тютюн,

міцніший, ніж зазвичай.

Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна.

Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай –

індійський, мов океан,

чорний, як власна білизна.

Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,

за те, що проймається спокоєм

душі золота матерія.

Лежала на теплому спальнику –

оголена, мов дроти,

тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.

Що по ній залишилось? Якісь борги,

які я поволі сплачував, книги і мапи,

якісь випадкові друзі, якісь вороги,

яких я насправді не знав,

хоч насправді мав би.

Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,

календарик із її місячними,

щоби я не міг помилитись.

Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,

і завжди різав обличчя,

намагаючись поголитись.

Сережки "Стронг"

***

Знайомі поховали сина минулої зими.

Ще й зима була такою – дощі, громи.

Поховали по-тихому: в усіх купа справ.

За кого він воював? – питаю.

Не знаємо, – кажуть, – за кого він воював.

За когось воював, – кажуть, – а за кого – не розбереш.

Яка тепер різниця, – кажуть, –  

хіба це щось змінює, врешті-решт?

Сам би в нього і запитав, а так – лови не лови.

Хоча він би й не відповів: ховали без голови.

На третьому році війни ремонтують мости.

Я стільки всього про тебе знаю – кому б розповісти?

Знаю, наприклад, як ти виспівував цей мотив.

Я знаю твою сестру. Я її навіть любив.

Знаю, чого ти боявся, і навіть знаю чому.

Знаю, кого ти зустрів тієї зими і що говорив йому.

Ночі тепер такі – з попелу та заграв.

Ти завжди грав за сусідню школу.

А ось за кого ти воював?

Підвіс "Авалон"

Чекаю на вас у Вітальні!

Анастасія Орінго