Сьогоднішня гостя - тендітна й жіночна, лірична й еротична, строга й талановита Маріанна Кіяновська, поетеса зі Львова. Юрій Іздрик називав її найперспективнішою з молодих поеток, а така оцінка вартує дорого. Співпрацює з Мар'яною Савкою, координує львівський осередок Асоціації українських письменників, заснувала літературну премію "Великий їжак", належала до ММЮННА ТУГА. Пропоную дізнатися дещо про саму письменницю та скуштувати її творів.

 Коротка біографічна довідка: Маріанна Кіяновська народилася в Жовкві, Львівська область, 17 листопада 1973 року. Вищу освіту здобула у Львівському національному університеті ім. Франка на філологічному факультеті, у 1997 році. Стипендіатка програми Міністра культури Польщі “Gaude Polonia” (2003, 2009, 2016), відзначена Почесним званням “За заслуги перед польською культурою” (Zasłużony dla kultury polskiej, листопад 2013).

 У студентські роки належала до угруповання "ММЮННА ТУГА" - за першими літерами членкинь: Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко, Наталя Томків, Анна Середа. ТУГА - Товариство Усамітнених Графоманів. Савка, Кіяновська та Сняданко стали літераторками, Міщенко подалася в музичну кар'єру та створила "Таліту Кум" (зараз працює в кіно як шоуранерка), Томків постриглася в чорниці, а Середа закінчила львівську Академію Мистецтв та стала художницею.

 У 2011 році Маріанна заснувала літературну премію "Великий Їжак", якою відзначають сучасних авторів кращих дитячих книжок. Основна мета проекту - популяризувати якісну українську літературу, сприяти розвитку книговидання, створювати певний перелік книг (Короткий список фіналістів), які можна було б рекомендувати батькам, вчителям, працівникам бібліотек та позашкільних закладів. З 2013 року премія дається не щороку, а щодва роки. "Річ у тім, що дитячих книжок, які виходять за рік в Україні, надто мало, щоб конкурс був якісним. Це об’єктивна річ. Крім того, можливо, в такому разі ми справді матимемо можливість створити окремі відзнаки для перекладача й ілюстратора".

 Велика частина роботи Маріанни - переклади. "Настає період, на різних етапах життя, коли головною є потреба вчитися, а тепер, завдяки досвіду, є ще й здатність по-новому бачити якісь речі. Те, що перекладено, лишається всередині перекладача і стає інструментом. У хірурга може бути набір інструментів, один із яких він використовує раз на десять років — але це нічого не міняє: чим більше інструментів, тим краще. Головне, щоб інструмент був. Я цілком свідома того, що нині всі переклади роблю насамперед для себе — формую новий інструментарій для нової мови". У лютому цього року Кіяновська презентувала збірку поезій Болеслава Лесьмяна "Садбожий спалахненець" у власному перекладі. Твори Лесьмяна відзначаються особливою стилістикою та оригінальністю лексики, і навіть існує окремий термін для його авторських неологізмів у польських мовознавців - "лесьмянізми". У збірці від Кіяновської таких лесьмянізмів близько 800! До речі, до свого 21-річчя Болеслав проживав у Києві.

 Кіяновська перекладає з 11-ти мов світу, але не говорить ними усіма. Ось що сама вона каже з цього приводу: "Це дуже специфічна робота, бо я цих мов, щиро кажучи, не знаю, не говорю ними і не пишу, тому в мене завжди є співперекладачі – носії мов, з якими я роблю переклади. Все ж я думаю, що займаю унікальну нішу як професіонал, бо в певний момент дозволила собі зосередитися лише на поезії. У мене дуже сильна перекладацька інтуїція, напрацьована величезним досвідом, адже близько 25 років я живу тільки поетичним перекладом – не в сенсі заробляння грошей, а в сенсі, що це моє основне заняття, заради якого я відмовилася від усього іншого".

 Ще трохи прямої мови пані Кіяновської, що скаже більше за переповідання.

Про прагнення:

Він перевтілиться, висхне — і сутінним стане.
Він — як зернина. Озерність його — з празерна.
З передзнання сокровенного. З вирви нірвани.
Хочу той камінь знемовити, переректи.
Хочу посіяти в серце, а серце спинити.
Люблю тебе аж до болю... Бо видихнув ти:
— Камінь тяжкий від води, але легший за квіти.

***

Ця спека — лабіринт, в якому легко
Не тільки заблукати, а й умерти.
Грузька пилюка, курява далека
Формує горизонти круговерти.

А ми — стрункі. I гаснем на бруківці.
Ятрить і пражить сонце. Кров блакитна.
Ми будем умирати поодинці.
I тільки в смерті нам забракне літа.
 

***

Час – робота душі. Часом пишуться вірші і вірші
Без історії, без вороття, лиш підходь і бери,
Про любов, про усе назавжди (ці, здається, найгірші) –
Безумовно, мовчу. В голові дичавіють вітри.
Дичавіють – і серце у грудях то дзвонить, то б’ється,
І триває життя, і навіщось ніщо не болить,
Я люблю тебе так, що воліла б лишитись без серця,
Що воліла б тобі зненастати – зненацька, як мить.
 

***
Спокій світу наприкінці.
Всі пророцтва —— перепочаті.
В Бога —— в серці і на лиці —-
Золотава імла печаті.
І стоїть за Його плечем
(Може, навіть занадто близько)
Ангел з дзеркалом і з мечем —-
Нас засліплює блиском.

***

Нагота твого дому, в якому усього по парі, —
Це моя нагота, що у домі твоєму настала.
Ми з тобою ступали (немов проступали) по хмарі.
Хмара в небо вросла. Хмара корінь пустила.
Розтала…
Залишилися грона і кетяги — темні і винні.
Ми допили вино і заснули, щоб більше не спати.
Я благаю тебе, розкажи своїй Чорній Людині,
Що у мене є Чорна Пресвітла Господня Мати.

***

Розкішного меду з пахучих, як цвіт, щільників
Не зможеш прийняти як дару ні як поєдинку.
Мов тигра із рику, із крику вилущуєш жінку,
Напівупізнавши, напівуцілівши, напів
Цілуєш ув очі, навіки повіривши в лови, –-
А отже, не звір, тільки німо засліплений бог,
Приручений смертю, як вічним пристанищем мови,
З щасливим кінцем. Для обох... Для обох... Для обох...

Чи читали ви вірші Маріанни Кіяновської? Яка з її позицій вам близька? 

Долучайтеся до обговорення, й до нових зустрічей в Літературній вітальні Орінго!