Розумію, що довгі тексти зараз не читаються, тому буду викладати свої думки  максимально стисло й структуровано, а також з ілюстраціями. Головна теза: запрошуємо відвідати виставку й з нетерпінням чекаємо на ваші відгуки. А от чому варто її відвідати — зараз розповім.

Як вже писали багато разів раніше, музейні ювелірні виставки в країні бувають дуже рідко. Ювелірну виставку, навіть якщо там експонуються прикраси зі срібла, потрібно охороняти, робити освітлення, забезпечувати присутність наглядачів і багато ще чого різного-клопіткого. Виставка — це завжди стоси документів, безліч пакування, підставочки та планшети, роздрукований супровід експозиції, а ще це концепція, план розміщення… Доволі марудна робота, якщо дивитися з боку музею.

А якщо поглянути на виставку з боку тих, чиї прикраси експонують?

Тримайтеся, друзі, прийшов час страшних історій… 

Хоча ні, час страшних історій ще не прийшов, бо я зможу порахувати, скільки ми зі свого боку вклали у підготовку та експозицію, але є й таке, що не можна чітко прорахувати. Наприклад, як обчислити наші втрати від велетенського жовтневого стрибка вартості срібла (запаси якого ми не поповнили, бо робили прикраси для виставки)? А як описати три місяці моєї щоденної роботи мінімум по 16 годин? В цього ж теж має бути якась ціна, мабуть? Тому страшні історії будуть згодом, коли ми з цієї прірви виповземо. 

Поки будуть картинки, точніше — деякі сторінки з секретних матеріалів, які вже можна показувати. 

Початок підготовки, червень:

Якщо звернули увагу, початок на 39 сторінці. Попередні сторінки — про підготовку книжки і про першу спробу організувати виставку. У 2024 році усе до купи не склалося, але починали не з порожнього місця. 

Вже липень:

А ось вже й до серпня доповзли, перша велика передача прикрас:

Замальовки з залів та розподіл по вітринам, бо питань було ще дуже багато:

Майже готова кульмінаційна вітрина, вигадую розміщення. І продовжуємо фотографувати усі прикраси:

І тут виставку перенесли і знову змінився відлік часу...

Цей перенос нам ще наробить клопоту, але то вже інша історія.

Закінчила писати у блокноті на сторінці 128. Приберу його до сейфу і витягну, аж коли повернуся до книжки. Неймовірний досвід, як робити не треба. І потужний аргумент, чому все одно треба робити саме так. 

Далі буде… 

О.М.