Не втомлююся повторювати, що Орінго — напівмістична територія, де матеріальне і магічне переплітаються так, як їм заманеться. На деякі процеси ми можемо впевнено впливати, але багато такого, що змінюється само по собі, але завжди виходить цікавіше та гарніше, аніж було заплановано. Так ось, одного разу в Орінго завелися миші.
Ні, це були не ті прикрі миші, що псують людям життя, гризуть запаси і лякають необережних дівчат. І не ті миші, на яких полюють різні безіменні коти і короновані зірки на кшталт мультяшного Тома чи Ларрі, Головного Мишолова резиденції британського уряду. І навіть не найвідоміша миша планети — Міккі Маус.
Наші миші підкрадалися непомітно, потаємно… Спочатку 2019 рік приніс Sweet Dreams, підвіс з новорічним настроєм, де на спині кошеняти зручно вмостилося тихе мишеня. Хоча якщо придивитися до Місяця, схожого на сир, мишеня спочатку добре повечеряло. Потім у 2021 з’явилася казкова листівочка з мишеням, що готує новорічні подарунки (на обкладинці цієї новини). Усе це були натяки, що треба щось згадати, але як сказав неймовірний провидець Стівен Кінг у «Зеленій милі»: «…Коли люди стикаються з чимось непізнаним, вони найчастіше так і реагують. Забувають».
Взагалі люблю мишей і добре з ними товаришую, не боюся і поважаю їх право на існування в екосистемі. Тож чому я пропустила у 2018 році на другій сесії «Екслібрису» чарівного Містера Джинґлза, якого намалювала Марія Сергіївна (Madra Rua) — дійсно не зрозуміло. Подобався сам малюнок, сподобалася ідея, та от щось не склалося тоді. А коли писала есе про «Короля передбачень», несподівано для себе вирішила погортати архівну сесію і там знову закохалася в цього чарівного, розумного і наполегливого героя. Закохалася і вже з рук не відпустила.
Обожнюю і книжку, і фільм «Зелена миля». Вони дуже різні, як на мене, але рівноцінні у своїй якості. Нібито ті ж самі події розказали мені різні люди, одному важливіше показати непереривність буття, а іншому — з чого це буття складається. Історія про буття у в’язниці та страти дуже сумна, але є в ній і щось таке надприродньо обнадійливе, нібито у непроглядній темряві зла раптом чуєш ніжний дзвіночок справедливості. На сторінках страждали невинні, це крає душу, проте й злодії отримали усе їм належне, що в житті відбувається не так і часто. А ще там траплялися звичайні дива.
От тільки послухайте, як описує своє знайомство з мишеням Пол Еджкомб (у фільмі його зіграв Том Хенкс):
«У жодну із зайнятих камер миша не зайшла; її цікавили тільки порожні. Мало-помалу просуваючись уперед, вона майже дісталася того місця, де були ми. Я все чекав, коли ж вона чкурне геть. А вона не чкурнула. Жодних ознак страху перед нами вона не виказувала. … Моєю шкірою пробіг мороз і пробрав усю плоть аж до кісток. Хотів би я сказати, що не знаю, звідки взялося те відчуття (нікому не подобається зізнаватися в тому, що виставить їх сміховинними блазнями), але, звісно ж, я знаю. І якщо вже розказувати правду про все інше, то про це, мабуть, теж можна. На секунду я уявив себе тією мишею: зовсім не наглядачем, а просто ще одним засудженим злочинцем там, на Зеленій милі. Засуджений і приречений, він усе ж знайшов у собі сили відважно подивитися на стіл чергового, який, певно, здавався йому височезним, багато миль заввишки (саме таким, поза всілякими сумнівами, нам здаватиметься одного судного дня престол Господній), і на гучноголосих велетнів у синій формі, що за ним сиділи…»
У фільмі на Містера Джинґлза часу, звісно, відведено значно менше, ніж у романі. Там насичений сюжет і гарні герої, отже на мале мишеня не можна було привертати стільки уваги… Проте для мене він повсюди є одним з головних героїв. Не спостерігач за розвитком подій, не ілюстрація головної ідеї автора, не випадковий фатум, як у казці про Курочку Рябу, а саме герой. Він же не просто так з’явився на лаймовому лінолеумі зеленої милі.
«— Начальнику Еджкомб, дивитися, — сказав він. — Ви побачити, що вміє Містер Джинґлз!
І він витяг з-за сигарної коробки маленьку дерев’яну котушку…
Я вже дивився і бачив Містера Джинґлза в коробці. Той стояв на задніх лапах і тримався крихітними передніми за край. Чорні оченята невідривно стежили за котушкою, яку Делакруа тримав між великим і вказівним пальцями правої руки. Зненацька по моєму хребту перебіг дивний холодок. Ніколи ще я не бачив, щоб звичайна миша вдивлялася в щось із такою уважністю… із таким розумом в очах. Я насправді не думаю, що Містер Джинґлз був якоюсь надприродною проявою, а якщо я вселив у вас таку віру, то пробачте. Але я ніколи не сумнівався, що у своєму роді він геній...»
Вам, напевне, також відоме це відчуття, коли тварини поводять себе так дивно й розумно, що хочеться перевірити, чи не спиш раптом. Кінгу завжди вдається мені нагадати те відчуття ошелешеності, коли щось йде не звичайним сценарієм. Не хочу переказувати повністю, ви самі добре знаєте: що відбувається на зеленій милі, там і полишається. Але неможливо забути про те, що те щеплення життям, яке чародій Джон Коффі зробив Полу і Містеру Джинґлзу, виявилося одночасно не тільки безцінним даром. Проте… «Планета крутиться, от і все. Ти можеш триматися й крутитися разом із нею або виступити з протестом і к бісовій матері з неї злетіти» Я от ще якось тримаюся. А ви?
Миша, як тотемний символ — чудове нагадування, що не обов'язково бути великим, страшним чи агресивним, щоб бути сильним. Миша швидка, розумна, допитлива і здатна адаптуватися до навколишнього середовища, яке б воно не було. Вона вчить використовувати усі наявні переваги та знання, і досягати мети без зайвого гоміну.
Мені дуже подобаються книжки чеського письменника і ілюстратора Мартіна Содомки, де кмітливі миші будують літаки, будинки і мотоцикли, а також прокладають залізницю. Є ще не менш захопливі книжки німця Торбена Кульмана, де мишеня подорожує з різними видатними людьми, але їх в мене під рукою не було. А от книжка «Як прокласти залізницю», яка не вмістилася в посилку з книжками для онука, дуже сталася нам в нагоді. Коли читала її, чітко зрозуміла — це набагато краще підійшло б для Містера Джинґлза, ніж вигаданий Мишовілль з мишачим цирком, от там би він точно не був самотнім.
Може з самої вершини буття чи з космічної далечини і ми, люди, видаємося тим, хто за нами спостерігає, лише спритними мишами, які біжать по своїм ділам чи котять якісь котушки для забавки, а при небезпеці миттєво ховаються до нір. Але насправді на кожному рівні життя є свої окремі істини, що вплітаються в загальний закон життя. Той, хто дивиться знизу маленькими оченятами, бачить ніяк не менше, і може знати, що головне в житті та для чого котиться його персональна котушка.
Отже, друзі, дякую за увагу і від усього серця бажаю вам у наступному році читати гарні книжки, дивитися достойні фільми, малювати ескізи в «Екслібрисі» та носити тільки справжнє срібло. А ще — обов’язково дивитися під ноги і звертати увагу на дрібниці.
О.М.
Natnat
Втр, 27/12/2022 - 17:42
LeTim
Втр, 27/12/2022 - 18:11
Cvetochnayafeya
Втр, 27/12/2022 - 18:14
larisa-shpakova
Втр, 27/12/2022 - 18:54
Aviamasha
Втр, 27/12/2022 - 21:11