Розповім я вам сьогодні про унікального письменника, просто неймовірного провидця, у світі якого ми насправді вже давно живемо...

З 1974 року і до цього дня з-під пера Стівена Кінга вийшли понад шістдесят романів, а також сотні повістей та оповідань. Складно точно назвати загальний тираж його книг, я знайшла у різних джерелах цифри від 350 до 900 мільйонів лише за паперовими примірниками. А є ще електронні версії видань, фільми за його книгами та сценаріями, і навіть вірші...

Так, у величезний кінгівський всесвіт хоча б одного разу в житті заглядав кожен і в культурному коді кожного нашого сучасника (у будь-якій з півтори сотні країн, де читали ці книги або дивилися фільми) є щось від Кінга. Його дивовижне почуття світла і тіні, добра і зла, справедливості та підлості, всіх цих протилежностей, з яких сплітається загальне полотно життя, відкриває читачеві доступ до безлічі людських виборів.

І хоча Стівена Кінга охрестили «королем жахів», у його книгах жахливого набагато менше, ніж у нинішніх новинах. А от великі та маленькі пророцтва, які є під кожною обкладинкою, переконують мене у наявності спеціальної перепустки у мільярди світів у потаємній кишені королівської мантії. Тож для мене він — Король передбачень. 

Стівен Кінг – справжній знавець людської природи і одного разу він пояснив, чому люди загубили дар передбачення: ми втратили все це з тієї ж причини, через яку тепер, сідаючи в автомобіль, не одягаємо захисні окуляри і шолом — вони там вже не потрібні. Так само у нас зникло і психологічне чуття— просто втратилася практична потреба. Що з того, що на роботі ви відчуєте, ніби когось з родини збила машина, якщо вам все одно повідомлять про це по телефону? І надчутливість атрофувалася, так само як наші хвости та волосяний покрив. І лише в екстремальних випадках у деяких виняткових людях прокидається «система підсвідомої сигналізації», причому — в незрозумілих формах, натяками. 

Про Стівена Кінга можу говорити і писати дуже багато, але усе це загальновідомі факти. Тому краще розповім вам про п'ять особливих для мене книжок.

*****

На самому початку дев'яностих бурхливим потоком потекли на ринок різноманітні перекладні книжки, і я жадібно ковтала їх у тому обсязі, наскільки вистачало грошей: класика, детективи, трилери, шпигуни, романи хороші, середньонькі і відверто паршиві. Одного разу у цьому потоці мені трапилася книга з яскравою сюрреалістичною обкладинкою і назвою «Необхідні речі» (Needful Things).

1993 рік став для мене переломним з багатьох причин. Проблеми та труднощі загальні, особиста безпорадність, та ще й маленька дитина на руках у двадцятидворічної дуринди, захопленої лише читанням книг — відмінне тло для початку кінгівського роману, але ніяк не для нормального життя. 

Чомусь напрочуд чітко пам’ятаю, як того осіннього дня біля кіоску преси довго вагалася, і не могла обрати між свіжим детективом Чейза, веселою прозою Хмелевської та заплутано-магнетичнимроманом Ірвінга, але знайома продавщиця рішуче підсунула Кінга і сказала, що як раптом не сподобається, то зможу вранці повернути книгу (ми зрідка практикували таке з книжками у твердих палітурках).

Увечері поклала сина спати, увімкнула нічник… і десь о третій годині ночі зрозуміла, що цю необхідну річ я вже нікому не віддам. Якщо ви читали «Необхідні речі», то зрозумієте магічність випадкового збігу — потрапила до мене в руки вона 9 жовтня, тоді ж, коли в королівському всесвіті в містечку Каст-Рок Ліланд Гонт відкривав свою антикварну крамничку… 

«Цікава це штука, здоровий глузд. Коли він зникає, цього не помічаєш. Помічаєш, тільки коли він повертається, як рідкісний птах, який жив і співав у тобі, не за наказом, а за велінням серця…»

Можливо, моє прозріння складалося з безлічі факторів, але нічне читання місцями моторошної книги закликав на допомогу здоровий глузд і птах цей заспівав багато чого корисного для майбутнього. І ще нагадав, що не тільки Бог не має інших рук, окрім наших. Демони також використовують руки людей.

А сьогодні, нанизуючи слова есе,  відкрила книгу на феєричній цитаті, яка викликала шок та сміх одночасно:

«…Йому, блін, вже п'ятдесят один рік, а п'ятдесят один рік, блін, це занадто багато для того, щоб мріяти про майбутнє. У п'ятдесят один ти просто біжиш для того, щоб вислизнути від снігової лавини свого минулого…»

Нуууу… З числами у цьому романі вочевидь маю особливі стосунки.

Як говорив великий Король: «Можливо, і пізно починати нове життя, але ніколи не пізно з'ясувати так це чи ні», тож ми ще подивимося, наскільки це занадто багато. 

*****

Друга книга була не зовсім другою — я захоплено читала усі поспіль романи Кінга, до яких тільки могла дістатися, але того ефекту «необхідноречності» не виникало. А потім у 1996 році з'явилася вона, прекрасна «Маренова Троянда» (Rose Madder), про по-справжньому сильних жінок, про чоловіків-аб'юзерів, про управління гнівом, і про картину на стіні, в яку можна увійти.

«Питання, що починаються зі слова "чому", не мають жодного сенсу, коли живеш у пеклі. У пеклі порушено причинно-наслідковий зв'язок»

Вчасно вона прийшла, моя Троянда Марена... Емоційний тиск травмує душу так само, як фізичне насильство - тіло, ось тільки щоб зрозуміти, де ти знаходишся, потрібно зробити крок за рамки того, що відбувається.

«…Її займала лише одна картина. Жінка на пагорбі. Вона і лише вона. І за сюжетом, і за художнім виконанням ця картина мало чим відрізнялася від тих картин, які зазвичай припадають пилом на полицях ломбардів і сувенірних крамниць і яких повно на будь-якій барахолці або дворовому розпродажі по всій країні (і по всьому світу, якщо вже на те пішло) , і тим не менш вона пробудила в душі у Розі те найчистіше і благоговійне захоплення, яке народжується при зіткненні з творами справжнього мистецтва. 

Є речі, які справді чіпають душу. Це може бути пісня, яка змушує нас плакати. Або книга, яка відкриває нам новий погляд на світ і змушує замислитись – хай навіть і не надовго – про такі речі, про які ми просто не думали раніше...»

З цією книгою у мене була довга дружба і завжди вона знаходила для мене потрібні слова підбадьорення чи втіхи. Мабуть, в ній прокидається справжня сила, коли до сторінки доторкається жінка, яка потребує допомоги. Якщо ж слова перестають мати значення і тануть під пальцями, то небезпека відступила. У Кінга вийшла суто жіноча книга, яку чоловіки не сприймають майже ніколи. 

Хоча в мене давно відросла протиаб'юзерна броня і слова в книзі стали невидимими, після початку війни раптово захотілося знайти і перечитати її, щоб забрати зі сторінок в наш буремний світ зернятко маренового дерева, для перемоги божевілля та контролю над гнівом.

І книжка мене знову втішила, бо про вік краще і не скажеш, на мій погляд... 

«Її вік - найідеальніший: вона вже надто стара, щоб кокетувати і манірничати, і при цьому досить молода, щоб вірити, що деякі надії - найголовніші, по-справжньому важливі - все ж таки збуваються. Незважаючи ні на що..."

*****

А потім у двохтисячних було складне «Протистояння» (The Stand), величезний роман-постапокаліпсис у двох томах. Хоча виявляється, то ще він був у першій, скороченій редакції. Читати його було вкрай складно, бо дуже багато героїв, не всі вони мені подобалися, складні лінії сюжету, за якими важко слідкувати — читала і втомлювалася, але й припинити читати було чомусь неможливо. Я відкладала книжку і поверталася до неї багато разів, доки не доповзла до важкого фіналу. Книга залишила по собі гіркий післясмак, який не зник з часом. 

У розпал пандемії з’явилося мазохістичне бажання перечитати «Протистояння» вже у повному вигляді (а це на третину більше!), щоб картина склалася, і зараз ця потреба вже гуде, як дзвін, хоч і страшнувато зрозуміти суть пророцтв. 

Лякає не послідовність подій: пандемія, потім війна та ядерна бомба у фіналі. Головний антигерой королівського всесвіту, Рендалл Флегг, настільки схожий на сусіднього верховного демона за своїми методами вербування та дресирування прихильників, що складно не переплутати під час читання світи, королівський та наявний. Цей падлючий Флегг за допомогою сили психокінезу закликав уві сні до себе тих, хто вижив після пандемії, обіцяв простим людям велич, порядок та стабільність. І так зібрав навколо себе не тільки злих, як і він сам, а й просто слабких і самотніх людей, у серцях яких більше не лишилося бога. 

«Людина, можливо, створена за образом і подобою Бога, але людське суспільство створено за образом Його опонента і завжди намагається повернутися додому»

Жахливо точне передбачення з 1978 року… Добре, що зараз з'явилося багато якісних перекладів Кінга українською, мабуть таки куплю повну версію та безстрашно прочитаю: там, напевно, є ключі до розуміння нинішнього життєвого етапу.

«Нікому не дано знати, що відбувається в проміжку, який відокремлює минулого тебе від тебе цієї миті. Нікому не скласти мапу тієї частини пекла, де живуть туга та самотність. Немає таких мап і бути не може. Ти просто повертаєшся з іншого боку. Або не повертаєшся...»

*****

Напевно, головний жах, випущений на волю сміливим і гострим пером Кінга — можливість побачити себе без прикрас. Побачити свої думки, плани та наміри, багаторазово збільшені майстерною гротескністю сюжету.

Якимось чином у Стівена Кінга є дивовижне вміння препарувати людські емоції та бажання на найтонші ниточки, легко змішувати банальну фізіологію та паранормальні можливості, які раптово виникають із нестандартного використання звичайних. Він просто закоханий в людину і її можливості!

«Людський мозок обмежений, але розум не обмежений нічим. Його ємність колосальна, його фантазія воістину безмежна. Я думаю, що коли людина вмирає, руйнується цілий світ. Світ, який він знав і в який вірив. 

Ти тільки уяви: мільярди людей на Землі, і кожен носить у собі цілий світ. Мільярди світів, створених людським розумом…»

Філософська, пронизлива повість "Життя Чака" (The Life of Chuck) написана в 2020 році, та побачила світ у збірці "Якщо кров тече". Ця повість абсолютно геніальна, як на мене. Там мало сторінок, тому переказувати не хочу, щоби не зіпсувати вам враження від першого знайомства, якщо не читали. 

Процитую тільки шматочок із самого початку:

«Марті Андерсон побачив рекламний щит буквально перед тим, як остаточно вирубився Інтернет. Перші перебої зі зв'язком почалися місяців вісім тому, і з того часу мережу постійно лихоманило. Всі були згодні, що це лише питання часу, і всі були згодні, що ми вже якось упораємося і без глобальної мережі – зрештою, адже колись ми без неї обходилися! До того ж, є й інші проблеми. Наприклад, масове вимирання риб та птахів. Або ось Каліфорнія: зникає, зникає і, мабуть, скоро зовсім зникне...»

Загалом, якщо душа приймає картини від Кінга, раджу прочитати обов'язково. Поки світ існує, все ще можна змінити на краще.

***** 

І завершити екскурсію до королівського всесвіту хочу тією єдиною книгою Стівена Кінга, яку ще не прочитала, але дуже хочу це зробити. Заради таких моментів і варто було вивчати англійську мову, щоб мати можливість читати казку, не чекаючи перекладу.

Так, саме казку від Стівена Кінга, бо книга називається «Казка» (Fairy Tale) і вийшла у США у вересні цього року. Роман на шістсот сторінок розповідає про пригоди сімнадцятирічного хлопця, який несподівано успадковує ключі від паралельного світу, де добро і зло знаходяться в стані війни.

З офіційних прес-релізів причина появи «Казки» дуже проста.  На початку пандемії Кінг запитав себе,  що б він міг написати, щоб зробити щасливими своїх читачів. І магічний колодязь уяви показав йому величезне пустельне місто: «…пустельне, але живе. Я бачив порожні вулиці, будівлі з привидами, голову горгулії, що лежить на вулиці. Я бачив розбиті статуї (про що то було, я не знав, але зрештою вже дізнався). Я бачив величезний палац зі скляними вежами, настільки високими, що їхні кінчики пронизали хмари. Я побачив чарівний сонячний годинник, який міг повернути час назад. Ці зображення випустили історію, яку я захотів розповісти».

Вже давно в мене не було такого нетерплячого очікування та казкового передчуття. Я вірю в геніальність Кінга і в те, що він вже приготував для нашого світу вкрай потрібні, хоч і гіркі ліки.  

І ось вже юний Чарлі Рід вирушає з собакою на допомогу мешканцям паралельного світу. Світу, що гине від рук жахливих правителів. Історія про звичайного хлопчика, який вимушено виявляється героєм, зовсім не нова, але не маю жодного сумніву, що у Кінга вона буде неймовірна та цілюща. 

***** 

Ви читаєте Кінга? Чи є улюблені твори? І чи треба його книжки замовити в Таємну кімнату?

І ще хочу нагадати одну з найперших сесій в Екслібрисі, присвячену творчості Стівена Кінга — було дуже цікаво передивитися, як і підсумки сесії.  Навіть виникло бажання зробити ще один оберт (не барабана револьвера, а Екслібріса ). А ось тут можна знайти сайт Стівена Кінга з повним переліком його творів. 

О.М.